facebook
СУРМА

Спогади зони АТО. А де був палкаш Гриценко?

«З’їжте 6 зубчиків смаженого часнику і простежте, що буде відбуватися з тілом протягом 24 годин…»

15/11/2018 admin 0

Часник – потужний природний антибіотик. Навіть через 24 години після того, як ти з’їв часник, він продовжує активно впливати на організм! Вбиваючи паразитів і допомагаючи звільнитися від […]

Наприкінці січня 2015 ми приїхали у Щастя. Караван Самооборони Майдану Робіна.
Був хаос. Хоча, хлопці чітко стояли на позиціях і нікуди не тікали. Це треба було бачити. Блок-пост посікло, дерева зрізало…
Хто не був – не зрозуміє. Було афігенно страшно. Без пантов. Як приклад – я дуже боявся. Говорю чесно.
Командиром взводу у тих пацанят був поважний полковник з Харкова. Афганець. Мало не з Генштабу. Крутий мужик.
КОМАНДИР ВЗВОДУ!
Я намагався взяти у нього інтерв`ю. Він на мене подивився і спитав, чи піду на мінне поле. Я по дурості сказав, що піду. Не поняв.
Він відійшов до солдат, віддав наказ. Всі здиміли. Ми залишилися одні.
Площа перед колишньою базою перед автосервісом була в дірках. Асфальт був помічений боєприпасами. Деякі були з відтермінованим вибухом. Деякі, як і все у рашистів, бракованими. Снаряди зійшли в землю і чекали.
Саме в центр тих дірок ми і зайшли.
-Пассим? – спитав полковик.
-Папісяєм! – чомусь відповів я.
Ми стали і папісяли у ці страшні дірки, які потім вибухнули. Ніхто не постраждав, здається.
Ми повернулися на позиції. Солдати дивилися на полковника як на бога. Я відчув себе дебілом.
Злякався потім.
Це питання до бравого палкаша Гриценка. Де ти мурло було в той час?
Якщо ти не могло очолити батальйон, чому ти не командувало взводом? А був МІНІСТРОМ Оборони…
Час був критичний…

Я боявся. Я там був. Я попісяв у дірку, яка вибухнула. Я себе за це зневажаю. Але, пишаюсь. Я зміг.
Розумію безглуздість.

Якби воно рвонуло, жінка залишилася вдовою, малий сиротою – ніяких виплат…
Є якісь фотки. Десь папірці з прізвищем того полкаша.
А що то змінить?
Всі боялися, а ми пішли.
Я розумію, що у тих хлопців з 92 бригади, здається, було ще багато чого.
У мене теж.
Більше не піду. Я вже був…

Хоча…

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”