Сергій Чаплигін: Проблеми з отриманням автокефалії для Української церкви так само як церковні, так і політичні

ДНІМ RIP І знову репутаційне

10/12/2018 admin 0

ДНІМ RIP І знову репутаційне Впродовж останніх днів тема “конкурсу” на директорську посаду лишається актуальною. Найсумніше – тези деяких людей про необхідність згуртуватися навколо нової […]

Поки Московський Патріарх Кірілл на 31 серпня збирається з візитом до Вселенського патріарха Варфоломія, поки в Константинополі 1-3 вересня відбудеться Синаксис – Великий Архієрейський Собор Константинопольського патріархату, поки ведуться перемовини з Помісними Церквами, ІНФОРМАТОРпоговорив зі знавцем богослов’я Сергієм Чаплигіним про можливості надання автокефалії Українській православній церкві.

В чому проблема з наданням автокефалії для Української церкви?

Московська Патріархія вважає Україну своєю канонічною територією, яка належить їй кілька століть і, відповідно, протестує проти того, що саме Константинополь має вирішувати  питання автокефалії Української Церкви.

Історія підпорядкування Москві Київської митрополії, яка до того входила в Константинопольський патріархат, починається після Переяславської угоди  1654 року. І хоча там про церковні питання  не йшлося, але  Москва відразу ж почала втручатися в справи Київської митрополії.

У 1686 році Константинопольський Патріарх Діонісій віддав Москві право призначати Київського митрополита. З цього моменту Московська Патріархія вважає Україну своєю канонічною територією.

Однак у Константинополя інша точка зору, адже в наступному 1687 році Діонісія змістили з патріаршого престолу і позбавили духовного сану, у тому числі за передачу Київської митрополії Москві. У Вселенському патріархаті наполягають, що керування Московською Патріархією  українськими територіями було тимчасовим, а не вічним, і саме Константинопольська церква є Церквою-Матірю  для Києва, а не Московська.

Так у 1924 році Вселенський Патріарх Григорій VII у Томосі про дарування автокефалії Польській православній церкві писав наступне: «Перше відділення від Нашого Престолу Київської Митрополії й залежних від неї Православних Митрополій Литви і Польщі, та прилучення їх до Святої Московської Церкви наступило не за приписами канонічних правил. А також не дотримано всього того, що було установленно відносно повної церковної автономії Київського митрополита, який носив титул Єкзарха Вселенського Престолу».

Яка процедура проголошення нових автокефалій?

Питання проголошення нових автокефалій розглядалося в рамках підготовки Святого і Великого Собору Православної Церкви. Розглядалася так процедура, як згода кіріархальної церкви (Церкви-Матері) та консенсус  між Помісними Церквами.

Але питання «про спосіб проголошення автокефалії» було зняте з розгляду Всеправославного Собору, що відбувся в червні 2016 на о. Крит, як конфліктний. Оскільки під  час обговорення цього питання представники Московської патріархії заперечували право Вселенського патріарха одноосібно надавати автокефалію Православним Церквам.

Тому Вселенська патріархія виходить з того, що через відсутність консенсусу і не розгляд на Всеправославному Соборі права та способу надання автокефалії залишається незмінним.

Вселенська патріархія також  виходить з того факту, що єдиною для України від Хрещення Київської Русі в 988 рр. до сих пір була і залишається кіріархальною Константинопольська Церква. Крім Московського патріархату ніхто і ніколи не визнавав її Церквою-Матір’ю для Київської православної митрополії.

Чи не викличе надання автокефалії і незгода з цим Московської Патріархії розколу не тільки серед православної Церкви в Україні, а й у Світовому Православ’ї?

Незгода Московської патріархії з наданням Константинопольським патріархатом автокефалії Українській Православній Церкві  не призведе до розколу в Світовому Православ’ї, оскільки такі дії Вселенського патріарха є канонічними і загальноприйнятими, оскільки за таким  принципом отримували автокефалію всі Помісні Православні Церкви (крім чотирьох Східних патріархатів), в т.ч. і сам Московський патріархат.

Тому можливий крок Москви про припинення офіційних відносин (євхаристійного спілкування) з Константинопольським патріархатом об’єктивно отримає з боку практично всіх Помісних Православних Церков негативну або нейтральну оцінку.

Нагадаю, що Московська патріархія самопроголосила свою автокефалію і  домагалася її визнання 141 рік (1448-1589 рр). Тому спроби Москви звинуватити українських православних віруючих в самопроголошені автокефалії і спробі отримати її визнання є проявом політики подвійних стандартів.

Заснування автокефальної Помісної Православної Церкви в Україні ліквідує розкол в Українському Православ’ї, оскільки роз’єднання  православних віруючих  зникне само по собі.

Чи не є втручанням української держави в справи Церкви звернення Президента, Верховної Ради та політичних партій до Вселенського патріарха Варфоломія з проханням про надання автокефалії?

Українські політичні, церковні та громадські діячі не зобов’язані запитувати будь-яких дозволів у будь-яких представників інших країн, інститутів або громадських організацій. Доцільність направлення звернень і формування відносин із зарубіжними політичними і релігійними центрами, громадськими організаціями, фінансовими і діловими колами визначається самостійно.

Верховна Рада і Президент України мають відповідні повноваження (згідно з Конституцією і чинним законодавством) виступати від імені держави і українського народу та забезпечувати дотримання прав і свобод громадян України.

Багато хто вважає, що процес проголошення української автокефалії ініційований не тільки без згоди Російської ПЦ, але навіть в обхід канонічної УПЦ МП. Мовляв, доля православ’я в Україні вирішується «розкольниками», державною владою і депутатами українського парламенту, багато з яких є уніатами або представниками інших релігій і конфесій, та й, взагалі, отримання Томосу може стати початком переходу православних українців в унію. Що ви на це скажете?

Коли у листопаді 1991 року в Києво-Печерській Лаврі відбувся  Собор УПЦ МП, у «Визначенні Собору УПЦ з питання повної самостійності УПЦ» було сказано, що проголошення незалежної Української держави вимагає від Церкви нового статусу. І таким статусом повинна бути повна самостійність і незалежність, тобто автокефалія. Дарування автокефалії сприятиме зміцненню єдності Православ’я в Україні, слугуватиме згуртуванню громадян усіх національностей, які проживають в Україні, і тим самим зробить внесок у зміцнення єдності всього українського народу.

Клірики УПЦ МП мають беззастережне право вільного вибору – брати участь в утворенні Української Помісної Православної Церкви поряд з представниками інших православних юрисдикцій, або зберегти адміністративну єдність і перебувати в складі Московського патріархату.

Нагадаємо, надання Томосу про автокефалію Української Церкви означатиме прощання з Російською імперією.