Дмитро Завражний. Короткий шлях до європейської культури

ДНІМ RIP І знову репутаційне

10/12/2018 admin 0

ДНІМ RIP І знову репутаційне Впродовж останніх днів тема “конкурсу” на директорську посаду лишається актуальною. Найсумніше – тези деяких людей про необхідність згуртуватися навколо нової […]

Дмитро Завражний. Короткий шлях до європейської культури

Кропивничанин Дмитро Завражний ще до майдану займав активну громадську позицію. Займався та займається волонтерством. Свідомий громадянин та активний український євромейкер.
— Народився у Кропивницькому, все життя мешкаю тут, — каже він. — Закінчив школу, рік навчався у військовому ліцеї імені Богуна в Києві. Очолюю обласний благодійний фонд “Наш дім”, який допомагає сиротам та випускникам дитячих будинків. З початку війни переорієнтував свій фонд на допомогу АТОвцям.
— Як саме допомагали захисникам?
— Дуже багато ремонтували техніки 42-му батальйону, потім 34-му, 17-му та 3-й роті спецпризначення. Коли почалися польоти на аеродромі в Канатовому, допомагали ремонтувати техніку, яка обслуговувала злітно-посадкову смугу. Збирали кошти всіма можливими способами. З інших волонтерів, з різних фондів, отримували допомогу від бізнесу. Спільними зусиллями ремонтували техніку бійцям. Ці машини врятували багато життів. Пам’ятаю, коли треба було, то витягали все, що було вдома. В мирний час хотів собі будувати гараж і придбав балки, швелери та інші матеріали. В результаті це все пішло на бронювання  131 ЗІЛа, які відправлялися з військовими 42-го батальйону в Донецький аеропорт. Пам’ятаю, як з покійним Юрієм Олефіренком, який тоді очолював батальйон, дуже багато зробили разом, просто з нічого. Їм виділили ділянку на території Канатового, яка зовсім не охоронялася. На армію тоді всі віддавали те, що могли. Фермери повіддавали зерновози, пасажирські автобуси, та і в батальйону було трохи військової техніки. Це все лагодили. Воно було в дуже поганому стані.
В дитинстві мріяв бути військовим. Дисциплінованим та підтягнутим. Моїм кумиром був мій дідусь, який навчався у льотно-штурманському училищі. Він сам пробився до дуже високих рангів.  Завжди був вишколений та дисциплінований. На той час (початок 2000-х років) я бачив, який безлад навколо, тому намагався дисциплінувати себе сам, щоб щось дати суспільству.
— Коли зародився дух волонтерства та громадської активності? 
— Це в мене ще з дитинства. Мої батьки, як і багато інших тоді, їздили до Польщі на заробітки. Привозили мені цукерки, якими до останньої ділився з однолітками в дитячому садку. Завжди віддам останнє, але розумію, що люди бувають різні. Подобається бачити тих, які насолоджуються тим, що отримали. Особливо, якщо бажане отримали нужденні.
— Допомагаючи іншим, чим заробляєте на життя?
— Торік із-за кордону я пригнав собі автомобіль за законом №3251. Я місяць не міг розмитнитись, тому що чиновники всіх рівнів саботували цей закон, лобіюючи інтереси українських автовиробників, продукція яких є не конкурентоспроможною. Через два місяці я все ж поставив автомобіль на облік. Якщо в розмитненні авто люди не хочуть мати справу з корупцією, паперовими проблемами, бігати від кабінету до кабінету, то такий супровід я можу організувати. Через ці кола пекла я пройшов сам, а зараз для мене це є основним видом прибутку. Також планую організовувати свій бізнес, але це залишаю на майбутнє. В час змін у нашій країні я не хочу мати бізнес в Україні… До речі, після того, як я розмитнив авто, мене запросили працювати на обласне телебачення, де я працював ведучим рубрики “Ранковий тест-драйв”.
— Чому займаєтесь громадською діяльністю? Інші не займаються, а Ви займаєтесь.
— Я не бачу себе пасивним громадянином України. Я бунтар з дитинства. Якщо мені щось не подобається і це мене гнітить, то я намагаюся це змінити в масштабах себе, міста та, можливо, країни. Я бачу, як живуть європейці, та не бачу сенсу “вигадувати велосипед”, коли все хороше до нас придумали. Зараз все найкраще з досвіду потрібно просто перейняти для нашої країни.
— Активізм без партійності. Таке можливо?
— По собі скажу таке, у 18 років (2006 рік) спробував балотуватися в депутати обласної ради від однієї політичної партії. Побачив кулуарні рухи, домовленості та як це все відбувається — мені не сподобалось. На виборах наша партія не пройшла. Я зробив висновок, що в політику йти не хочу. Мені краще бути людиною, яка контролює та направляє можновладців, ніж бути у їхніх лавах.
— Від громадської діяльності грошей не отримуєте. А що надихає тоді?
— Мене тішить факт, що до усвідомлення людей приходить те, що не все за гроші купується в суспільстві. Це робота чиновників вирішувати суспільно важливі питання. Чиновник — людина, обрана народом. Треба їм про це служіння час від часу нагадувати.
— Що потрібно зробити, аби у Кропивницькому дороги стали, як у Європі? 
— Потрібна комплексна робота. Є банк ЄБРР, який пропонує дуже багато програм. Треба з усіма ними знайомитись та писати і вигравати грантові програми. Чим краща інфраструктура буде в нашому місті, тим це місто буде економічно привабливішим. Щоб не було проблем із ямами, потрібно втілювати високотехнологічні рішення, які Європа вже давно має і вона готова ділитися. Зокрема, це підземні комунікації, бо, як свідчить практика, поклали новий асфальт, аварія, приїхав водоканал — і асфальту немає. Перед будівництвом дороги потрібно перевірити зношеність комунікацій, а вже потім будувати. Що стосується тротуарів, то варто враховувати велодоріжки та інклюзивність. Всі ці технології можна брати в Європі.
— Чому у нас не так? Чому обласний центр не схожий на Париж чи Прагу?
— Є ще дуже багато людей з радянським мисленням. Багато з них займає важливі посади. Коли від керівництва державою відсторонять останню людину, яка пам’ятає радянський лад, тоді Україна вистрілить у розвитку. Всі передумови для цього є. Зараз важливі посади займають люди з радянським якорем у голові.
— Ви проводили акції з фарбування доріг та креативні фотосесії. Берете дозволи на свої заходи в міській раді?
— Це моя громадська позиція, тому я не бачу причин питати в когось дозволу. В конституції написано, якщо влада не виконує своїх обов’язків, то потрібно все брати у свої руки. Для чого в них брати дозвіл, якщо цей безлад вони не можуть вирішити?
— Ви були у Європі. Порівняйте одне з її міст та Кропивницький.
— Візьмемо до прикладу Амстердам. По-перше, як і по всій Європі, там повна відсутність безпритульних тварин та людей. Чистота на вулицях. У Кропивницькому ці явища є, і це недопрацювання влади та суспільства. Якщо взяти до прикладу Литву, то вони пройшли в 1991 році відокремлення від СРСР та Росії. Це було досить жорстко. Зараз ми проходимо те саме, але в пришвидшеній формі та в умовах війни. Якщо у Литві відлік до Європи почався з 1991-го, то в нас з 2014-го. Відповідно за мірками цієї держави, ми живемо у 1995 році. Перші і найкращі зміни — це зрушення у свідомості громадян. До революції ми жили в рожевих окулярах.
Вражає культура вживання алкогольних напоїв в європейців. Ви ніколи не побачите нетверезого, який десь валяється або дуже агресивно себе поводить, або ж йде з пляшкою пива по вулиці. В Амстердамі мало поліції. Є патрулі, але вони зустрічаються рідко. Через низьку злочинність закриваються в’язниці. І там м’яке законодавство. Відомо, що в цій країні легалізована марихуана. Її можна вживати у спеціально відведених місцях. Там не можна вживати алкоголь та, окрім марихуани, жодних наркотиків. Всі кошти від продажу наповнюють бюджет країни. Також завдяки цьому закону в Голландії зменшилася кількість злочинів, пов’язаних з наркотиками. Там дуже толерантно ставляться і до проституції. Секс-працівниці зобов’язані пройти медичне обстеження на відсутність хвороб і мають право працювати. В них за роботу йде трудовий стаж. Також вони сплачують податки і отримують пенсію. Я гадаю, що цього в нас не вистачає.
— Як ставляться до українців у Європі?
— Європейці дуже добре ставляться до українців. Вони вважають нас країною, котра стримує російську агресію. Розуміють, що якщо Росія піде далі, то в Європі її мало хто зможе зупинити.
— Яке у Вас хобі? Чим займаєтесь окрім волонтерської діяльності?
— Люблю екстрім. Полюбляю стрибати з банжі, поплавати на рафтах, покататися на лижах, політати на літаку і попілотувати в тому числі та постріляти. Маю ступінь кандидата в майстри спорту з настільного тенісу. Займаюся йогою та медитацією, бо для мене важливою є духовна рівновага.
— Завжди зустрічаю Вас в піджаку зі значком Національної спілки журналістів України. Пишаєтесь членством у спілці?
— Це мій улюблений піджак, куди я причепив значок та не знімаю його. Я займався журналістикою, але побачив перспективність у соціальних мережах. Пост на Фейсбуці може набагато більше охопити людей в Інтернеті, ніж звичайна стаття. Через громадську діяльність писати статті та знімати сюжети просто немає часу.
Дмитро Семенюк   
Нагадаємо: Безпрецедентна допомога Євросоюзу Україні: кошти є, але робити треба самим