Прогнозування національної економіки  

Ще одна гримаса «скрєпного міра»

15/07/2018 AA 0

  Ще одна гримаса «скрєпного міра»: Коли у «ватоборця» чи «ватоборциці» бракне притомних аргументів на захист своєї відвертої брехні ,- в хід іде «сакральний» метод […]

Для виконання функцій державного регулювання потрібно спрогнозувати наслідки багатьох економічних процесів, щоб правильно вирішити теперішні завдання. Для цього необхідним є прогнозування на усіх ієрархічних рівнях управління.

Під прогнозом розуміють науково обґрунтоване міркування про можливий стан об’єкта у майбутньому. Прогнозування – це процес розробки прогнозів. Укладача прогнозу називають прогнозистом.

Прогнози економічних явищ і процесів розробляють у вигляді якісних характеристик розвитку (загальної характеристики тенденцій і очікуваного характеру змін, а в найпростішому випадку – твердження про можливість або неможливість настання певних подій) і кількісних оцінок прогнозованих показників, а також їх величин. Правильність вихідних теоретичних передумов і методологічних основ прогнозу вирішальним чином впливає на його результати і можливість його практичного застосування.

Економічне прогнозування – це виявлення стану та можливих напрямків розвитку економічних явищ і процесів на різних рівнях економічної системи.

Воно поєднує в собі два елементи – передбачення і пропонування. Відповідно до цього виділяють пошуковий і нормативний прогнози.

Якщо у першому випадку (пошуковий прогноз) описують мож­ливі перспективи, стани, вирішення проблем майбутнього, то у друго­му (нормативний прогноз) – визначають бажаний (можливий) стан розвитку явища під впливом цілеспрямованої діяльності. Пошуковий прогноз має здебіль­шого теоретико-пізнавальний характер і не враховує цілеспрямованих дій з боку суб’єктів управління. Його завдання – з’ясувати, як розвиватиметься досліджуваний об’єкт у разі збереження існуючих тенденцій. Він базується на умовному перенесенні на майбутнє тенденцій розвитку об’єкта, що склалися в минулому та діють нині.

Нормативний прогноз має управлінський характер, пов’язаний з можливістю прийняття на підставі отриманих знань управлінського рішення, його розробляють на засадах визначених наперед цілей. Він розробляється на основі заданих цілей (нормативів), та передбачає визначення способів і терміну їх досягнення.

Проте прогноз порівняно з гіпотезою має значно більшу визначеність, оскільки ґрунтується не лише на якісних, а й на кількісних параметрах і тому дає змогу характеризувати майбутній стан об’єкта також кількісно. Водночас прогноз, як і гіпотеза, має імовірнісний характер.

Економічне прогнозування ґрунтується на вивченні закономірностей розвитку різних еко­номічних явищ і процесів, виявляє найбільш імовірнісні та альтерна­тивні шляхи їх розвитку і дає базу для вибору та обґрунтування еко­номічної політики. Джерелами прогнозної інформації можуть бути накопичені знання та досвід (емпіричні та теоретичні знання про закономірності розвитку процесів), фактична і статистична інформація про об’єкт прогнозування, економіко-математичні моделі.

Ведення економічного і соціального прогнозування передбачає вивчення потенціалу України (регіону, галузі, підприємства), зокре­ма, економічного і соціального (сукупності трудових ресурсів, розві­даних, нерозвіданих і використовуваних природних ресурсів, джерел енергії), науково-технічного (сукупність трудових, матеріальних, фі­нансових ресурсів сфери науки і наукового обслуговування, нагромад­жених знань у галузі суспільних, природничих, технічних наук, а та­кож передового досвіду), промислово-виробничого (сукупність галу­зей промислового виробництва, будівельної індустрії, транспорту і зв’язку, їхніх виробничих потужностей, основних фондів і трудових ресурсів), сільськогосподарського (сукупність трудових ресурсів, за­йнятих у сільськогосподарському виробництві, технічних засобів, ресурсів рослинництва, а також лісних і водних), потенціалу соціаль­ного розвитку (охорони здоров’я, культури і мистецтва, спорту, туриз­му, загальної і професійної освіти, підготовки фахівців вищої ква­ліфікації, різних видів громадської діяльності, об’єктів соціальної інфраструктури).

Державне прогнозування економічного і соціального розвитку – це науково обґрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окре­мих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбут­ньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення парамет­рів економічного та соціального розвитку. Прогноз економічного і со­ціального розвитку є засобом обґрунтування вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулю­вання соціально-економічних процесів.

Прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку – це документи, що відповідають вимогам законодавства України щодо документів і відображають прогнози та програми економічного і соціального розвитку. Учасники державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України – це органи державної влади, які розробляють, затверджують і здійснюють прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку, а саме: Кабінет Мі­ністрів України, уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики, інші центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Основними принципами, на яких базується державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України є:

принцип цілісності, який забезпечується розробленням взаємоузгоджених прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку України, окремих галузей економіки та окремих адміністративно-територіальних одиниць на коротко- та середньостроковий періоди;

принцип об’єктивності, який полягає в тому, що прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку України розробляються на основі даних органів державної статистики, уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також звітних даних із офіційних видань Національного банку України;

принцип науковості, який забезпечується розробленням прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку на науковій основі, постійним удосконаленням методології та використанням світового досвіду в галузі прогнозування та розроблення про­грам економічного і соціального розвитку;

принцип гласності, який полягає в тому, що прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку є доступними для громадськості, інформування про цілі, пріоритети та показники цих документів забезпечує суб’єктів підприємницької діяльності необхід­ними орієнтирами для планування власної виробничої діяльності;

принцип самостійності, який полягає в тому, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень відповідають за розроблення, затвердження та виконан­ня прогнозних і програмних документів економічного та соціального розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Про­гнозування і розроблення програм економічного та соціального розвит­ку забезпечує координацію діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

принцип рівності, який полягає в дотриманні прав та урахуванні інтересів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання усіх форм власності;

принцип дотримання загальнодержавних інтересів, який полягає в тому, що органи виконавчої влади та органи місцевого самовряду­вання повинні здійснювати розроблення прогнозних і програмних документів економічного та соціального розвитку, виходячи з необхід­ності забезпечення реалізації загальнодержавної соціально-економіч­ної політики та економічної безпеки держави;

принцип системності прогнозування означає, що, з одного боку, економіку розглядають як єдиний об’єкт, а з іншого – як сукупність порівняно самостійних напрямів (блоків) прогнозування. Цей підхід передбачає побудову прогнозу на підставі системи методів і моделей. Системність означає певну черго­вість використання моделей для формування прогнозу економічного і соціального розвитку країни, регіону, галузі тощо;

наукова обґрунтованість означає, що в економічних прогнозах усіх рівнів потрібно враховувати вимоги об’єктивних економічних законів, вітчизняний та іноземний досвід формування прогнозів;

принцип альтернативності прогнозування ґрунтується на потре­бі побудови альтернатив у разі передбачення майбутнього розвитку об’єкта прогнозування.

Адекватність прогнозу об’єктивним закономірностям характеризує не лише процес виявлення, а й оцінку стійких тенденцій і взає­мозв’язків у розвитку економіки та створення теоретичного аналога реальних економічних процесів з їхньою повною і точною імітацією. Для цього потрібно, щоб методи і моделі, які використовують під час формування прогнозів, пройшли експериментальну перевірку щодо точності у визначенні змісту процесів, які прогнозують.

Сутність та роль макроекономічного прогнозування виявляються через його функції. Головними з них є такі:

– науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів і тенденцій;

– дослідження об’єктивних зв’язків соціально-економічних явищ господарського розвитку у конкретних умовах;

– оцінка сформованого рівня розвитку конкретної ситуації і виявлення тенденцій, які можуть скластися у майбутньому, передбачення нових ситуацій та їхня оцінка;

– виявлення можливих альтернатив розвитку економіки у перспективі, нагромадження наукового матеріалу для обґрунтованого вибору певних рішень.

Прогнози класифікуються за масштабом, часом, об’єктом та за функціональною ознакою.

За масштабом прогнози поділяються на:

  • мікропрогнози (окремого підприємства);
  • галузеві та регіональні;
  • макропрогнози (на рівні національної економіки);
  • суперпрогнози (рівень світової економіки).

За часом прогнози класифікують як:

  • оперативні прогнози (терміном до 1 місяця);
  • короткострокові (до 1 року);
  • середньострокові (1-5 років);
  • довгострокові (15-25 років);
  • стратегічні (понад 25 років).

За об’єктом розрізняють:

  • прогнози природних ресурсів;
  • трудових ресурсів, трудового потенціалу та народонаселення;
  • інвестицій та інвестиційної активності у динаміці;
  • науково-технічні;
  • соціальні;
  • зайнятості;
  • доходів;
  • зовнішньоекономічної діяльності тощо.

За функціональною ознакою:

  • пошуковий;
  • нормативний.

Методи прогнозування – це сукупність прийомів, які на основі ретроспективних даних зовнішніх та внутрішніх зв’язків об’єкта прогнозування, а також їхніх змін дають можливість передбачати його майбутній розвиток. Вони класифікуються за різними ознаками. Так, залежно від способу прогнозування і наявності інформаційних даних вони поділяються на фактографічні, формалізовані і комбіновані.

Також за суб’єктивним підходом, розрізняють такі варіанти прогнозів:

  • песимістичний – відображає нижню межу можливого рівня розвитку національної економіки (за домінування негативних факторів впливу);
  • середній (стриманий) – окреслює найвірогіднішу траєкторію майбутнього розвитку явища чи події;
  • оптимістичний – показує можливу верхню межу розвитку (за домінування позитивних факторів).

Розрізняють такі етапи (стадії) наукового аналізу об’єкта прогнозування:

  1. Ретроспекція – дослідження історії розвитку об’єкта прогнозування для забезпечення його систематизованого опису:

– визначення джерел прогнозної інформації;

– збирання, зберігання й обробка інформації;

– з’ясування і уточнення кількісних та якісних характеристик об’єкта прогнозування, методів виміру і представлення інформації.

  1. Діагноз – визначення нинішнього стану об’єкта прогнозування (науковий опис основних характерних ознак):

– аналіз об’єкта прогнозування, що становить основу прогнозної моделі;

– розробка моделі прогнозування;

– вибір адекватного методу прогнозування.

  1. Проспекція – розробка самого прогнозу (за даними діагнозу складається прогноз розвитку національної економіки):

– верифікація (оцінка достовірності, точності та обґрунтованості прогнозу);

– синтез (систематизація окремих прогнозів);

– оцінка повноти інформації, уточнення;

– коригування прогнозної моделі відповідно до нової інформації, що надходить.

 

Використана література:

  1. 1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.
  2. 2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.
  3. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – [Вид. 2–ге, випр.]. – Кіровоград : видавець Лисенко В.Ф., 2015. – 130 с.
  4. Яковенко Р. В. Основи теорії економіки для технічних спеціальностей : навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.
  5. Яковенко Р. В. Державне регулювання економіки : конспект лекцій / Роман Яковенко. – Кіровоград : КНТУ, 2012. – 40 с. : іл.
  6. Дідківська Л. Державне регулювання економіки : навч. посіб. / Л. Дідківська, Л. Головко. – К. : Знання-Прес, 2000. – 213 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

 

Р. В. ЯКОВЕНКО,

к.е.н., доцент