Національна ідея в економічному вимірі

Я НЕ ЛЮБЛЮ ПРОСТИХ ЛЮДЕЙ

24/09/2018 admin 0

АНТІН МУХАРСЬКИЙ: “Я НЕ ЛЮБЛЮ ПРОСТИХ ЛЮДЕЙ… «БЕРІТЬ ХАРОШЕ САЛО!» – ГУКАЄ ДО МЕНЕ ПРОСТА ТІТОНЬКА У ФІОЛЕТОВІЙ КОФТІ, СЯЮЧИ ЗОЛОТИМИ ЗУБАМИ.” Прості люди – […]

 

 

Національна ідея – це неформальний комплекс установок щодо формування, відтворення і розвитку певної країни, нації та держави. Вона може бути втілена у життя у вигляді окремих законодавчих та нормативних актів, щоденної поведінки її громадян, економічних суб’єктів та органів державної влади.

Складові національної ідеї є основою самоусвідомлен­ня і логіки національно-економічного мислення, яке базу­ється на незаперечних соціально-економічних аксіомах незалежного розвинутого суспільства, тобто випливає:

– із самоусвідомлення кожною людиною того, що вона є продуктом певної національної спільноти і носієм рис її самоорганізації, державного ладу, мови, культури, мора­лі, інтелекту, побуту тощо: людина не може існувати поза самоорганізованою спільнотою людей, самовідтворюватися, саморозвиватися і задовольняти соціальні потреби; самовідтворювана спільність людей характеризується відповідним ставленням кожної людини до забезпечення власного самовідтворення і суспільства загалом, тобто кожен живе і розвивається так, щоб приносити користь собі та суспільству;

–  із необхідності виробництва матеріальних і духов­них продуктів для забезпечення життя і розвитку нації, як форми національно-суспільного самовідтворення: немає готових продуктів задоволення матеріальних і духовних потреб кожної людини, їх необхідно створити конкретною працею кожного громадянина в кількості, яка задовольня­тиме життєві потреби працюючих і непрацюючих членів суспільства;

– із необхідності узгодження особистих, колективних, державних і суспільних або національних інтересів у про­цесі виробництва, розподілу, обміну і споживання: в самовідтворюваній національно-економічній системі не можна допускати гіперболізації, наприклад, державних інтере­сів, оскільки внаслідок цього будуть порушені інтереси людини, колективу та суспільства загалом; так само не можна надавати переваги інтересам окремої людини чи ко­лективу при розподілі ресурсів, організації виробництва тощо, бо ослабне держава;

– із розуміння того, що економіка – це мистецтво ве­дення господарства, основна роль у якому відводиться продуктивній людині: в суспільстві створюються умови формування національного інтелекту, свободи підприєм­ництва, встановлення горизонтальних зв’язків між підприємливими людьми, стимулювання виробництва про­дукції, виконання робіт, надання послуг, можливості кожному виявляти себе у виробництві;

– із переконаності в тому, що організація підприєм­ництва, бізнесу та економіки загалом повинна відповідати закону ефективності, тобто вкладені у виробництво чи біз­нес капітали мають відшкодуватися та забезпечити вироб­ництво додаткового продукту; інвестований трудовий, ос­новний і обіговий капітали повинні використовуватися так, щоб їх віддача перевершувала вартість залученого ка­піталу; маса капіталу повинна відносно зменшуватися, а його рух і продуктивність – зростати; задіяний у виробництво капітал частково чи повністю не повинен перемі­щуватися у неформальну (тіньову) сферу руху, оскільки це призводить до загальної розбалансованості економіки, зниження ефективності використання капіталу у фор­мальному секторі та нетрудового нагромадження доходів у неформальному;

– з підпорядкування форм організації виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг їх змістові, тобто ефективності функціонування підприємства, регіо­ну, галузі, національної економіки загалом; первинним в організації виробництва є його економічний зміст, тобто ефективність вкладеного капіталу та соціальна доціль­ність, яка визначається потребою в певній продукції та послугах; ніякі ідеологічні концепції, теорії та їх організа­ційні системи не можуть визначати форму організації ви­робництва, якщо не забезпечується його ефективність;

– з доцільності формування єдиного погляду на зміст, структуру, пріоритети розвитку національно-економічної системи та її входження в систему світової економіки і міжнародного співробітництва: національно-економічна система не може розвиватися замкнуто, в такому разі вона приречена на хронічне відставання в економічному роз­витку та на тривале зниження рівня життя народу;

– із залежності макроекономічних процесів від мікроекономічних: на мікроекономічному рівні відбувається ви­робництво фізичної одиниці продукції (робіт, послуг) q з ціною одиниці продукції (робіт, послуг) ц, створення вар­тості виробленої продукції (робіт, послуг) в = qц її грошовооборотного еквіваленту г:

 

в = qц = г

 

Головними суб’єктами на мікроекономічному рівні є підприємства, фірми, бізнесмени (виробники), з одного бо­ку, і домашні господарства (споживачі) – з іншого.

Рішення споживачів зводяться до отримання максимальної корисності, а виробників – максимальної прибутковості. Взає­мозв’язок і залежність макроекономіки від мікроекономіки полягає в тому, що на основі використання зведених до спільного знаменника показників (найчастіше вартісних), мікроекономічні явища і процеси утворюють єдине ціле, виводячи узагальнені зміни і тенденції розвитку на загаль­нонаціональний або макроекономічний рівень. Наприк­лад, обсяг виробленої в країні продукції, робіт і послуг Qц можна представити як суму вартостей qц різних видів продукції, робіт і послуг, створених на мікрорівні:

 

Qц = ∑qц , або  В = ∑в

 

Аналогічно обсяг грошового обороту Г, необхідного кра­їні для обслуговування руху вартості виробленої продукції, визначають як суму її грошовооборотних еквівалентів:

 

∑г = Г

 

Осмислення національної економіки загалом потребує оцінки поведінки і рішень окремих економічних агентів. Наприклад, для виявлення чинників, які визначають су­купне (національне) споживання, необхідно проаналізува­ти рішення сім’ї про те, скільки доцільно витратити в пев­ний час, а скільки відкласти на майбутнє. Для виявлення чинників, які визначають загальний обсяг капітальних вкладень (інвестицій), необхідна інформація про рішення фірм щодо створення нових потужностей. Для виявлення чинників, які визначають обсяг обігового капіталу, слід знати поточні потреби фірм щодо обсягів виробництва про­дукції тощо. Оскільки макроекономічні показники є прос­то сумою змінних, які утворюються внаслідок рішень суб’єктів споживання і виробництва, то й основи макроекономіки закладаються вже на мікрорівні.

Головним носієм продуктивної сили та економічного мис­лення є людина. Вона створює засоби виробництва, техноло­гії, підвищує свій кваліфікаційний рівень і формує „меха­нізм моделі” національної економічної системи, розміщує її продуктивні сили, створює систему управління і регулю­вання, фінансів, розподілу продукту і споживання. Кожний рівень організації економічної системи потребує відповідно­го рівня економічного мислення:

національний макроекономічний рівень управління і регулювання – вимагає від його суб’єктів глибокого знан­ня макроекономічної теорії, суспільних і політичних про­цесів, правових основ функціонування внутрішніх національних і міжнаціональних економічних та політичних відносин, уміння аналізувати національно-економічні та суспільні процеси, приймати правильні рішення для захисту націо­нальних інтересів;

регіональний рівень управління і регулювання – ви­магає від його суб’єктів глибокого знання теорії і практи­ки управління територіальними економічними системами (області, району, населеного пункту), володіння методами забезпечення збалансованості територіального виробниц­тва, створення робочих місць і підвищення зайнятості в ре­гіоні, залучення капітальних вкладень, вирішення інтере­сів регіону та соціальних питань і екології.

мікроекономічний рівень управління і регулювання (рівень підприємства) – вимагає від його суб’єктів глибо­кого знання теорії мікроекономіки, кредитування, страху­вання, менеджменту, маркетингу, ефективного викорис­тання праці зайнятих, основного й оборотного капіталів, робочого часу та часу виробництва з метою забезпечення прибутковості їх діяльності.

Спільним для суб’єктів кожного рівня управління і ре­гулювання є вирішення інтересів держави, регіону, кон­кретного виробника.

Цими інтересами є:

– для держави – надходження до бюджету держави і його розподіл (Гд);

– для регіону – надходження до бюджету регіону і йо­го розподіл (Гр);

– для виробника – надходження до його бюджету від його прибутку (Гд) (для робітника – його заробітна плата, для власника капіталу – приріст капіталу та ін.) та його розподіл для відтворення праці зайнятих і утримання їх сімей, для оновлення основного капіталу, продукції, під­вищення професійної кваліфікації зайнятих тощо.

Керівникам державного та регіонального рівнів управ­ління і регулювання повинні бути притаманні такі якості:

– національний патріотизм і загальнолюдський гума­нізм. На їх відповідальності інтереси держави і регіонів, загальний стан економіки та соціальної сфери, долі працю­ючих і непрацюючих, авторитет країни та відомств, якими вони керують;

– професіоналізм і діловитість. Керівникам нале­жать функції прийняття рішень щодо вибору пріорите­тів, ресурсів та засобів забезпечення стабільних темпів економічного зростання, оптимізації пропорцій розміщення продуктивних сил і вирівнювання економічних рівнів розвитку регіонів;

– чесність і справедливість. Обов’язок керівників поля­гає в збереженні, примноженні та раціональному викорис­танні державного, регіонального бюджетів, недопущенні привласнення державних і регіональних коштів, невиплати заробітної плати, пенсій, стипендій, створенні матеріальної та фінансової бази соціального захисту тих, хто цього потребує.

 

Використана література:

  1. 1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.
  2. 2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.
  3. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – [Вид. 2–ге, випр.]. – Кіровоград : видавець Лисенко В.Ф., 2015. – 130 с.
  4. Яковенко Р. В. Основи теорії економіки для технічних спеціальностей : навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.
  5. Яковенко Р. В. Державне регулювання економіки : конспект лекцій / Роман Яковенко. – Кіровоград : КНТУ, 2012. – 40 с. : іл.
  6. Заблоцький Б. Ф. Перехідна економіка : посіб. / Заблоцький Б. Ф. – К. : ВЦ „Академія”, 2004. – 512 с. (Альма-матер).
  7. Заблоцький Б. Ф. Розміщення продуктивних сил України : Національна макроекономіка : посіб. / Заблоцький Б. Ф. – К. : Академвидав, 2003. – 368 с. (Альма-матер).

 

Р. В. ЯКОВЕНКО,