Національно-економічне мислення  

ДНІМ RIP І знову репутаційне

10/12/2018 admin 0

ДНІМ RIP І знову репутаційне Впродовж останніх днів тема “конкурсу” на директорську посаду лишається актуальною. Найсумніше – тези деяких людей про необхідність згуртуватися навколо нової […]

 

Національно-економічне мислення – пізнання господарських законів і усвідомлення усіма громадянами того, що зростання добробуту залежить від їхньої працездатності, професіоналізму, національно-державного патріотизму, від створених ними консти­туційних засад держави, економіки, законодавчих актів господа­рювання.

Складовими національного мислення та формами його втілення є:

національна самосвідомість (спосіб мислення, який відображає усвідомлення людиною своїх коренів, збере­ження історично сформованих національних рис культу­ри, мови, побуту, освіти тощо);

національна демократія (політико-ідеологічна сис­тема мислення, що базується на принципах побудови пра­вової держави, соціально орієнтованої економічної систе­ми за національними ознаками титульної нації країни та рівних конституційних правах розвитку національних меншин);

національний патріотизм (рівень національного само­сприйняття, для якого характерним є гордість за свою на­цію і країну, бережливе ставлення до національної (дер­жавної) мови, культури, історії, освіти, релігії, культурних та історичних надбань інших народів);

національна гідність (суспільна, політична, ідеоло­гічна, соціально-економічна позиція людини, яка відстоює національні інтереси своєї країни, нації);

національний інтелект (синтетичний показник роз­витку нації та її індивідів, який відображає рівень знань природних і суспільних процесів, а також рівень націо­нального самоусвідомлення, гуманістичних відносин, моралі, етики, ідеології, міжнародних зв’язків та ін.);

національні інтереси (політичні, державні, еконо­мічні пріоритети, які реалізуються в процесі міжнаціональних відносин і є необхідними для націо­нального самовідтворення, розвитку і входження України до міжнародних політичних, економічних, фінансових, торговель­них організацій і союзів). До них належать завдання, виконання яких забезпечує самозбереження нації, її виживання та розвиток: охорона довкілля, захист від зовнішньої експансії, підтримка стабільного життя, чисельності нації, її здоров’я, а також інтелектуального потенціалу та працездатності населення.

національно-громадянське суспільство з розвинутою політичною демократією і соціально орієнтованою ринко­вою економікою – державно організована нація, для якої пріоритетними є національні та загальнолюдські цінності у сферах державотворення (правова держава), економічної свободи людини, розвитку національних і культурних надбань представниками різних етнічних груп [1, С.122].

Гуманізм – ставлення до людини, як до найвищої цінності, абсолютного пріоритету.

Національно-демократична ідеологія відстоює пріори­тет людини у розбудові національної еконо­мічної системи і правової держави, сприяє усвідомленню національних пріоритетів та формуванню патріотизму. Законодавство при цьому не регламентує права і свободи людини, а захищає їх та формує правосвідомість. Правова держава набуває ознак національно-демократичної, її атрибутами є державна мова та національна самобутня культура, а національними символами – пра­пор, герб, гімн тощо.

Національна ідеологія розроб­ляється і втілюється в життя з урахуванням вимог об’єк­тивних суспільних законів, інтересів різних етнічних груп на таких засадничих принципах:

– конституційний захист прав і свобод усіх етнічних та соціальних верств населення, їх реалізація чинним зако­нодавством і дотримання у відносинах як громадянами, так і державними чиновниками;

– визнання і дотримання усіма громадянами країни положень Конституції держави і чинного законодавства; повага до державних символів і атрибутів, збереження та розвиток культури і традицій корінної нації та етнічних груп населення;

– залежність соціального розвитку кожного громадя­нина країни від внеску у створення національного продук­ту, а не від титулу чи посади; неможливість збагачення од­них за рахунок погіршення матеріального стану інших, зменшення виробництва національного продукту.

Важливим напрямом державної політики в період пере­ходу до ринку є формування і втілення в життя національ­ної ідеології, покликаної об’єднати суспільство і спрямува­ти його зусилля на забезпечення економічного зростання та підвищення добробуту всіх громадян. Досвід розвинутих країн підтверджує, що ці завдання можуть бути реалізо­вані лише в тому разі, якщо національна ідеологія розроб­ляється і втілюється в життя з урахуванням вимог об’єк­тивних суспільних законів (економічних і соціальних), інтересів різних етнічних груп.

З’ясування ролі та місця національної ідеології при пе­реході до ринку і в розвитку ринкової економіки загалом потребує розкриття умов, за яких ринкова економіка мо­же продуктивно і ефективно функціонувати [2, С.122]. Такими умо­вами є:

1) унеможливлення „тіньового” чи кримінального роз­поділу (розкрадання) валового внутрішнього продукту, дер­жавного та місцевого бюджетів, існування організованої економічної злочинності та злиття її з державними і правоохоронними структурами, відмивання „брудних” грошей;

2) прийняття країною з перехідною економікою ціннос­тей демократичних, правових, економічних, політичних та міжнаціональних відносин, що утвердилися в країнах з розвинутою ринковою економікою і політичною демокра­тією, розроблення програми політичної та економічної співпраці й інтеграції з ними;

3) економічна свобода людини і нації загалом, що за­безпечується приватною власністю на основний та оборот­ний капітал, на створений власником та найманими праців­никами продукт і національною власністю на природні ре­сурси;

4) лібералізація виробничої діяльності, пошук партне­рів для виробничої і торговельної співпраці, зовнішньо­економічної діяльності, місця проживання, легального от­римання доходів і прибутків;

5) чітке розмежування функцій виробництва і соціаль­ного захисту між виробниками та державою, встановлення пропорцій розподілу валового внутрішнього продукту і чистого прибутку між ними з метою створення і збережен­ня стимулів високопродуктивного та високоефективного виробництва.

Такий підхід дає змогу виявити національні суспільство-утворювальні чинники і механізми, зокрема національну ідеологію і економічні закони, які інтегрують людей у на­цію та її самодостатню економічну систему.

Національна суспільна система є життєздатною лише за умови, що вона розвивається на основі об’єктивних сус­пільних законів і навколо свого національного суспільство-утворювального ядра – людини національної. Спрощена схема формування цієї системи така: сім’я – група лю­дей – громада – суспільство. Отже, людина – її націо­нальна свідомість, духовні потреби, національно-громадянська належність, переконання, матеріальний добро­бут – є основою змісту процесів творення національного суспільства, а національно-ідеологічні, економічні, дер­жавні, політичні структури – це форми, за допомогою яких люди задовольняють свої національні та життєві потреби.

Історія знає два види організації суспільних систем:

1) мононаціональна;

2) полінаціональна.

Стійкість і стабільність кожної з них залежить від то­го, наскільки повно у них задовольняються потреби кож­ної конкретної людини (національні, духовні, культурно-освітні, матеріальні, політичні, релігійні тощо) [1, С.123]. Рівень задоволення цих потреб визначається формами і механіз­мами відносин: національними і міжетнічними, еконо­мічними, державними та ін. За умови, що форми і меха­нізми забезпечують розв’язання проблем людини, сім’ї, груп людей і суспільства загалом, не виникає гострих кон­фліктів, воно належним чином функціонує і розвиваєть­ся, в іншому разі таких конфліктів, напруженості не уникнути.

Життєві потреби людей задовольняються через де­кілька основних блоків (форм) відносин, об’єднаних від­повідними організаційними інститутами. До них нале­жать: національно-громадські відносини (інститути освіти, культури, мистецтва, релігії, громадських об’єднань – по­літичних, національних); державно-політичні відносини (інститути всіх рівнів влади); соціально-економічні відно­сини (інститути господарського управління, виробниц­тва, обігу, послуг).

Національно-громадські відносини ви­значають передусім внутрішній зміст самої людини, сім’ї та ін. Вони є основою розвитку загальнолюдських і націо­нальних цінностей. Загальнолюдські цінності уможлив­люють співіснування різних за національною належністю груп людей. За допомогою організаційних інститутів націо­нально-громадських відносин формуються зміст духовної спільності людей, національна ідеологія, філософія, нау­ка, освіта, культура, мистецтво, мова. Така форма відно­син розвиває інтелект, творчість, мислення, сприяє само­усвідомленню індивіда, розумінню свободи, праці на себе і мети поступу. Інтеграційна суть національно-громадських відносин – розвиток у членів суспільства високої духов­ності на основі спільної мови, побуту, історії, традицій, ре­лігії, культури. Характер і зміст цього блоку відносин має важливе суспільно-політичне значення: утверджуючи лю­дину в суспільстві як його основу, а економіку, державу тощо як інфраструктуру життя, розвитку і захисту людини, він дає змогу втілити в життя принцип: економіка і держава для людини, нації, суспільства, а не людина для економіки, держави.

Державно-політичні відносини передбачають ство­рення держави у формі відповідних інститутів влади і на­дання їм суспільно необхідних функцій законодавчої, ви­конавчої та судової. Кожна з гілок влади забезпечує через виконувані нею функції основи життя індивіда і суспільс­тва загалом, свободи і права на працю, розвиток, влас­ність, відпочинок, результати праці, освіту та ін. Люди створюють державу з метою реалізації особистих і спільних інтересів, потреб. Держава, у свою чергу, згідно з її функціями і повноваженнями забезпечує задоволення со­ціальних і матеріальних потреб людини та суспільства через механізм формування і функціонування економічної сис­теми. Вона законодавчо встановлює норми виробництва, розподілу, обміну; здійснює організацію планування і ре­гулювання економічного та соціального розвитку. Законо­давча влада ухвалює господарські закони – створює пра­вове поле діяльності окремих виробників і національного господарства як усередині нього, так і за його межами (зокрема, визначає норми діяльності для зарубіжних парт­нерів). Виконавча влада здійснює організаційну діяль­ність виробників, формує концепції, програми і плани виробництва, інвестицій, організації праці та її оплати, реалізації продукції, соціального розвитку і добробуту. Судова влада вирішує господарські конфлікти, що виникають через порушення договірних зобов’язань, майнових і ресурсних прав та ін.

Соціально-економічні відносини є засобом, механіз­мом створення матеріальної і духовної основи життя сус­пільства, його добробуту. Вони формують зміст і структу­ру національної економіки, її продуктивні сили, структу­ру і обсяги виробництва продукції, системи розподілу, обміну та споживання, соціальну інфраструктуру. Система економічних відносин охоплює всі верстви населення, ін­тегруючи їх матеріальні та соціальні інтереси, створюю­чи передумови задоволення матеріальних і духовних потреб. Інтеграційна роль цього блоку відносин виявляється в залученні працездатних членів суспільства до діяль­ності у сфері виробництва і в невиробничій сфері, де ви­значається мета виробництва, заходи її реалізації та мож­ливості задоволення потреб людей різного віку і статі.

Отже, кожен блок суспільних відносин відіграє важли­ву інтеграційну роль завдяки специфіці свого впливу. Їхнє функціонування є взаємообумовленим і взаємозалежним. Посилення впливу на формування суспільства якогось од­ного блоку відносин і послаблення іншого призводять до монополізму, який може негативно позначитись і на еко­номіці, і на політиці, і на ідеології. Тому між ними завжди має існувати рівновага, яка забезпечує гармонійний розви­ток економіки, держави і духовності відповідно до прав і свобод людини, нації, суспільства.

Еволюція суспільних систем засвідчує, що чимало з них розпалися (і розпадаються) через те, що базувалися не на об’єктивних законах суспільного розвитку, а на штучно створених засадах. Політична ідеологія і практика у про­цесі історичного розвитку країн світу ґрунтувалися на двох ідеях: національній і соціальній. На основі націо­нальної ідеї сформувалися ідеологія і партії національно-демократичного спрямування, на основі соціальної – соціал-демократичного спрямування.

Національна демократія – політико-ідеологічна система, побу­дована на принципах створення правової держави, соціально орієнтованої економічної системи за національними ознаками ти­тульної нації країни і рівних конституційних прав розвитку націо­нальних меншин.

В основі ідеології соціал-демократії – соціальна рів­ність (суспільна власність на засоби виробництва), спра­ведливий розподіл національного продукту, підтримка тих соціальних прошарків населення, які не зайняті виробничою діяльністю і не створюють національного про­дукту.

Соціал-демократія – система політичних принципів, яка перед­бачає побудову соціалізму як економічної і політичної форми люд­ського суспільства завдяки виробленню демократичних засад співжиття. Вона сповідує ідеї загальнолюдських цін­ностей, посилення ролі влади в організації економічної системи, управління виробництвом, розподілом і спожи­ванням національного продукту. Її принцип: „сильна влада – сильна економіка”, тобто пріоритет надається здобуттю влади в усіх сферах державного, фінансового і господарського управління представниками соціал-демократичних партій. Згідно з цим принципом зростає роль чиновників і влади у визначенні пріоритетів економічного розвитку, фінансового стану країни і населення. Представники соціал-демократичних партій не відкидають існуван­ня в перехідний період приватної власності на засоби виробництва і створюваний продукт, займають „центрист­ську” позицію – між „правими” націонал-демократами і „лівими” соціал-демократами (комуністами, соціаліста­ми, селянськими і аграрними партіями). У країнах, де домінують партії соціал-демократичного спрямування, держава будується за принципами „сильної влади”, соці­ального спокою, регульованої економіки і розподілу на­ціонального продукту [6, С.111].

Ідеологія, держава і економіка не повинні бути метою, якої необхідно досягти, вони – лише засіб досягнення по­ставлених цілей: свободи людини і нації, захисту прав і со­ціального стану людей, легального отримання належних грошових доходів, забезпечення гідного людини рівня життя та ін. З огляду на це вибір національної ідеології має бути обґрунтований чинниками, що уможливлюють формування відповідного національно-політичного, націо­нально-економічного і національно-соціального мислення усіх громадян країни, зокрема такими, як:

1) об’єктивні закони економіки і суспільства, зокрема закон господарської збалансованості (Qц = vГм), дотриман­ня вимог якого забезпечує збалансованість національних економічних, політичних і соціальних пропорцій і стабіль­ність усього суспільства; закон товарообміну (Q = Г / ц), що спонукає виробника до забезпечення конкурентоспромож­ності його товару, а споживача – до його платоспромож­ності; закон товаровиробництва = О + dB чи Г = Го + dГ), дотримання якого уможливлює відшкодування витрат ви­робництва та отримання валового внутрішнього продукту в його натурально-вартісній і грошовій формах для націо­нальних потреб;

2)  національне мислення як результат самопізнання кожної людини і нації загалом щодо її ставлення та сприй­няття нею цінностей політичної, економічної, ідеологіч­ної, соціальної свобод і засобів їх досягнення.

Для України є життєво важливим:

– створення демократичної правової держави, яка б відстоювала національні інтереси, забезпечувала за­хист прав своїх громадян, здійснювала передбачувану, ви­важену внутрішню і зовнішню політику;

– формування ринкової економічної системи, в якій домінувала б приватна власність на капітал і створюва­ний продукт, діяли механізм ринкового регулювання виробництва, розподілу і споживання національного про­дукту та надійна система соціального захисту тих, хто його потребує;

– сприйняття Україною цінностей політичної демо­кратії і соціального розвитку провідних європейських кра­їн та країн світу, політичне і економічне зближення з ними через інтеграцію в європейські структури, тощо;

– збереження та розвиток рівноправних партнерських економічних і торговельних відносин з країнами СНД і країнами, що розвиваються.

Жодного суто гро­мадянського суспільства в світі не існує, оскільки жодна країна не має громадянської конституції, а має державну (національну) конституцію за ознаками титульної нації, тому суспільство цієї країни є національно-громадянським.

Сутність такого суспільства реалізується за дотриман­ня загальнолюдських цінностей співжиття:

– прийняття, запровадження і дотримання законів країни, які захищають природні права і свободи людини на працю, доходи, самовираження, освіту, охорону здо­ров’я, житло;

– забезпечення умов і захисту вільного вибору виду ді­яльності, місця праці, місця проживання, розвитку націо­нальної культури, формування національної самосвідо­мості всіх етнічних груп населення;

– створення економічних і правових умов, за яких працюючі та непрацездатні громадяни країни отримують грошові доходи, що уможливлює їх платоспроможність і гідний людини рівень життя;

– створення правових і економічних умов, за яких ви­робники здатні здійснювати виробництво конкуренто­спроможних товарів та послуг для відшкодування витрат виробництва і отримання прибутків на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Підтвердженням цього є досвід розвинутих країн, економічна система яких забезпечує високу зайнятість населення і добробут усіх членів суспільства.

Економічне мислення мусить бути підпорядко­ване певній логіці, яка випливає з вимог об’єктивних еко­номічних законів. Ці вимоги зведені у правила, аксіоми, якими повинні володіти суб’єкти мислення. Для того щоб продукти мислення суб’єктів були переконливими, слід використовувати методи економічного моделювання при­чинно-наслідкових зв’язків на основі реальних кількіс­них параметрів задіяних праці, капіталу, створеного продукту тощо.

Особли­вістю національної економіки є те, що вона разом з вивченням дії загальноекономічних законів обґрунтовує напрями національного самопізнання, самоусвідомлення, адекватності національного мислення дії економічних за­конів. Єдине суспільство, організоване на основі незалеж­ної демократично-правової держави, яке будує самовідтворювальну національно-економічну систему, повинно мати сформоване єдине національно-економічне мислення.

Аксіоми економічного мислення – упорядковані положення про дію об’єктивних економічних законів, які не залежать від волі та свідомості людини і визначають поведінку суб’єктів господарю­вання щодо організації виробництва, розподілу, обміну і спожи­вання продукту.

Громадяни повинні мати переконаність, що їх добробут залежить від них самих, від створених ними конституцій­них основ держави, законодавчих актів господарювання, що господарський професіоналізм забезпечує економічне зростання, а національно-державний патріотизм – само­розвиток держави і суспільства загалом. Основою концеп­ції національно-економічного мислення є визнана в дер­жаві національна ідея, яку формують:

національна соціально-суспільна ідеологія – формує національно-громадянський блок відносин, визначає на­самперед внутрішній зміст людини, сім’ї, колективу; роз­виток загальнолюдських (громадянських) і національних (локалізованих на державно організованій групі) людських цінностей, інтелекту, творчості, мислення, розуміння сво­боди, праці на себе, переконання, що економіка і держава призначена для людини, нації, суспільства, а не людина для економіки, держави;

національна правова демократична держава – забез­печує основи життя людини, сім’ї, громади і суспільства загалом: свободи і права людини на працю, розвиток, влас­ність, наслідки власної праці, відпочинок, освіту тощо; лю­ди створюють державу для вирішення власних потреб, для особистих і спільних інтересів; держава, в свою чергу, згід­но з її функціями і наданими повноваженнями, забезпечує задоволення соціальних і матеріальних потреб людини та сус­пільства загалом через механізм формування і функціону­вання економічної системи; держава створює законодавчі норми виробництва, розподілу, обміну, здійснює організа­цію планування та регулювання економічного і соціального розвитку;

–  національна соціально-ринкова економічна систе­ма – є засобом і механізмом створення матеріальної та ду­ховної основи життя суспільства, його добробуту; відобра­жає зміст і структуру національної економіки, її продуктив­ні сили, структуру та обсяги виробництва продукції, систему розподілу, обміну і споживання, соціальну інфраструктуру; система економічних відносин залучає всі верстви населен­ня, інтегруючи їх матеріальні та соціальні інтереси, ство­рюючи передумови задоволення матеріальних і духовних потреб; визначає мету виробництва, заходи її реалізації і можливості задоволення потреб людей різного віку і статі.

 

 

Використана література:

  1. 1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.
  2. 2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.
  3. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – [Вид. 2–ге, випр.]. – Кіровоград : видавець Лисенко В.Ф., 2015. – 130 с.
  4. Яковенко Р. В. Основи теорії економіки для технічних спеціальностей : навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.
  5. Яковенко Р. В. Державне регулювання економіки : конспект лекцій / Роман Яковенко. – Кіровоград : КНТУ, 2012. – 40 с. : іл.
  6. Заблоцький Б. Ф. Перехідна економіка : посіб. / Заблоцький Б. Ф. – К. : ВЦ „Академія”, 2004. – 512 с. (Альма-матер).
  7. Заблоцький Б. Ф. Розміщення продуктивних сил України : Національна макроекономіка : посіб. / Заблоцький Б. Ф. – К. : Академвидав, 2003. – 368 с. (Альма-матер).

 

 

 

Р. В. ЯКОВЕНКО,