КІРОВОГРАД: СТО СІМ РОКІВ ПОВІТРОПЛАВАННЯ

Директор ДОХМ Наталка Іванченко: Музей розширюється!

22/11/2017 admin 0

Україна втратила два найбільші музеї Сходу – Донецький художній і обласний краєзнавчий. Після окупації Донецька російськими військами і прокремлівськими найманцями, приміщення та безцінні колекції залишилися […]

КІРОВОГРАД: СТО П’ЯТЬ РОКІВ ПОВІТРОПЛАВАННЯ

Людина із самої своєї появи на нашій планеті прагне досліджувати навколишній світ. З появою цивілізацій це прагнення привело до появи музеїв — культурно-освітніх та науково-дослідних закладів, призначених для вивчення, збереження та використання пам’яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини.

Музеї є як державні, комунальні, так і створені при підприємствах, установах, організаціях, навчальних закладах, засновані приватними особами У Кіровограді їх декілька десятків, і про кожен з них варто розповісти.

 

Музей авіації

  І починаємо ми це робити з музейного комплексу КЛА НАУ (Кіровоградська льотна академія Національного авіаційного університету). Для цього є дві причини, перша: авіація й наше місто — здавна поєднані, друга: восьмого вересня виповнилося 105 років першого польоту літака над нашим містом. Слід зауважити, що музейний комплекс складається з експозицій, які ілюструють як розвиток авіації, так і знайомлять з історією і культурою нашого краю (передусім студентів та курсантів вищого навчального закладу — як громадян України, так й іноземців).

Розпочати огляд музейного комплексу варто з Музею авіації, який функціонує з 1971 року у спеціально обладнаному критому приміщенні й містить експонати, які наочно свідчать про історію авіаційного вишу та про розвиток авіації Кіровоградщини. Якщо ви ніколи не подорожували літаком (та навіть якщо й літали), вам, безумовно, сподобається роль пілота в кабіні Ан-24. Потягати штурвал, натискаючи на педалі та клацаючи різними перемикачами, випаде нагода лише тим, хто відвідає цей музей. У просторому його залі є також діюча модель гелікоптера, розроблена Михайлом Ломоносовим, моделі перших літаків, які на початку минулого століття здійснювали демонстраційні польоти в Єлисаветграді, безліч макетів військових та цивільних літаків різних років, авіаційна атрибутика й різноманітні друковані, мальовані та фотодокументи.

У музеї вам розкажуть про перші кроки авіації: уперше в повітря на літакові піднялися брати Райти (США), сталося це 1903 року. У світі почали з’являтися аероклуби – у Франції, Великобританії, США, Російській імперії. За шість років, 1909-го, один з них було засновано і в Єлисаветграді, а наступного — повітряно-плавальний гурток (пов’язано це було з тим, що громадськість міста, зважаючи на прогресивне технічне мислення єлисаветградців, звернулася до Санкт-Петербурзького аероклубу з проханням заснувати в місті його філію). Того ж року, восьмого вересня 1910-го, відбувся перший політ у нашому місті з території іподрому (сьогодні там — дев’ятиповерхівка, в якій раніше був магазин «Океан», пам’ятник ангелові-охоронцеві та інші споруди). Залізницею з Одеси, де існував провідний авіаклуб імперії, привезли аероплан «Блеріо-ХІ», на якому пілот П. Кузнецов здійнявся в повітря — через півроку після першого в усій імперії польоту в Одесі. Цей і наступні злети в небо мали здебільшого на меті розважити публіку й зацікавити її тодішніми технічними досягненнями. Територію імпровізованого аеродрому огороджували. Щоб увійти до нього і подивитися на літак зблизька, діти платили 15 копійок, дорослі — 35.

 

Сквери Івана Кожедуба, Аеронавігації та алея Авіаторів

  Одразу ж із музею ми переходимо до скверу Івана Кожедуба, розташованого за головним навчальним корпусом академії. Він постав навколо пам’ятного знака, встановленого восьмого червня 2010 року, у день 90-річчя тричі Героя Радянського Союзу Івана Кожедуба. Називається він «На пам’ять про подвиги тричі Героя Радянського Союзу Івана Микитовича Кожедуба в кіровоградському небі та перебування його на Кіровоградщині». А відвідав уславлений пілот академію у квітні 1985 року, тоді ж він посадив у майбутньому сквері дубок, який нині став уже міцним дубом.

У сквері також розташовано кований пам’ятний знак, присвячений усім випускникам навчального закладу, який називається «Шпаківня назавжди», стенди з інформацією про видатних авіаторів, діяльність яких пов’язана з Кіровоградщиною, про країни-партнери КЛА НАУ, про деякі літаки, що є гордістю української авіаційної промисловості. У травні 2014 року в сквері врочисто відкрили меморіальну дошку, присвячену двічі Героєві Радянського Союзу Амет-хану Султану, виготовлену для музейного комплексу на кошти, зібрані кримськими татарами.

Неподалік від названого вище скверу знаходиться сквер Аеронавігації, де встановлено зразки аеронавігаційного обладнання, яке експлуатували на аеродромі «Кіровоград» в різні роки, а також символи аеронавігації (роза вітрів) — діаграми, які показують повторюваність вітрів різних напрямків у даній місцевості (за місяць, сезон чи рік). Перша з них — розкреслена на асфальті, друга – у вигляді пам’ятного знака над тренажерами.

Під час відкриття скверу Аеронавігації колектив льотної академії встановив рекорд України «Найбільша роза вітрів, викладена аеронавігаційними вогниками». Тоді на накресленій розі вітрів було встановлено й запалено тисячу ліхтариків. На території скверу також встановлено два прапори — України і Норвегії, імітацію рунічних каменів та закладено капсулу із землею з Норвегії. Пов’язано це зі співробітництвом КЛА НАУ з норвезькими колегами-авіаторами.

Після ознайомлення з експонатами скверу Аеронавігації ми виходимо на алею Авіаторів, закладену в день сторіччя першого злету в небо літака над нашим містом – 8 вересня 1910 року. Територію від вулиці Короленка до БК «Авіатор» колектив КЛА НАУ постійно заповнює новими експонатами, пов’язаними з кіровоградською авіацією. Тут розташовані чотири повітряних судна (два військових і два цивільних) ще радянського виробництва, моделі літаків, стенди зі світлинами випускників академії різних років, а також історичними довідками про її історію, різні креативні композиції, фонтан у вигляді літака та багато чого іншого, що розповідає про повітряну техніку різних років, окремих авіаторів та колективи людей, закоханих у небо. Охочі побачити більше повітряних суден можуть, обійшовши БК «Авіатор», вийти на злітну смугу академії, де стоїть іще декілька повітряних машин.

 

Історія авіації в Кіровограді від «А» до «Я»

  Під час огляду експонатів названих вище складових музейного комплексу вам детально розкажуть про розвиток авіації в нашому місті. А він є ось яким. На початку Першої світової війни авіацію швидко переладнали на військові рейки. У лютому 1920 року до нашого міста перебазувався дивізіон військових «червоних» літаків «Ньюпор-17» і «Ньюпор-24», що перебував тут до травня. Звідси їх передислокували в Олександрівськ (Запоріжжя), а звідти — на Перекоп, де льотчики зійшлися в повітряних боях із пілотами Врангеля. Усі вони були випускниками найстарішої в колишній імперії Качинської (Крим) авіашколи. Ворогами стали колишні товариші, яких доля розвела по різні боки барикад.

До середини двадцятих років виникла потреба в аеродромі для цивільної авіації, яка почала інтенсивно розвиватися. Під нього виділили землю на місці теперішнього Колгоспного ринку — на тодішній околиці міста (аеродром «Новоолексіївка»). В оголошеному суботникові зі спорудження аеродрому взяли участь 1500 осіб. Двадцять п’ятого травня 1924 року було відкрито регулярний рейс, що проходив через місто: Харків – Єлисаветград – Одеса. Десь у цей же час у нас базувався окремий авіазагін на літаках Р-1 (Розвідник-1). На початку тридцятих років розпочалося будівництво аеродрому для військових потреб (на Новомиколаївці), авіамістечка, ангарів, інших службових приміщень. Будівництво тривало з 1933-го до 1936 року. Здійснювали його бійці 43-го стрілецького полку 15-ї Сиваської дивізії, який дислокувався в місті. Із 1932 року розпочалося формування 15-ї важкої авіаційної бригади (літаки ТБ-3) і 15-ї винищувальної ескадрильї (літаки І-5), 1933-го — 59-ї важкої бомбардувальної ескадрильї, а 1935-го — 60-ї важкої бомбардувальної ескадрильї та 16-ї крейсерської авіаескадрильї.

Літо 1935 року можна вважати також часом появи в місті військових десантників: їх готували з бійців 43-го стрілецького полку. У 1938 році у ВПС відбулася реорганізація: замість бригад утворювали полки. На базі 15-ї авіабригади було сформовано п’ятий швидкісний бомбардувальний і 55-й винищувальний авіаполки. Бомбардувальний полк брав участь у військових кампаніях у Фінляндії, Західних Україні й Білорусії, Бессарабії, надавав допомогу 6-й і 12-й арміям під час їхнього виходу з оточення на території нашої області 1941 року. Протягом 1939 і 1940 років у винищувальному авіаполку розпочинав свою службу в подальшому тричі Герой СРСР Олександр Покришкін.

Значну роль у підготовці пілотів відігравали аероклуби. У 1933 році у нас з’явилася планерна школа для підготовки планеристів, що злітали з аеродрому «Новоолексіївка», 1936-го виник Кіровський аероклуб, шефом якого стала 15-а важка бомбардувальна авіабригада.

Після війни в Кіровограді розміщувався штаб дивізії дальньої авіації та авіаполки дальньої авіації на літаках В-25, які 1950 року замінили на Ту-4. Через короткі злітні смуги наш аеродром не давав можливості цим машинам повноцінно працювати. Тому далека авіація перемістилася на інші бази, а в Кіровограді відкрили військове авіаційне училище льотчиків дальньої авіації. Перед тим 1947 року на аеродром «Кіровоград» (Новомиколаївка) прибув гвардійський Московський військово-транспортний авіаполк, який 1959 року перебазувався на інше летовище. У 1954 році училище передали зі складу дальньої авіації у ВПС, 1960-го у зв’язку зі скороченням армії його було розформовано, а техніку знищено.

Цивільний авіаційний флот після війни на аеродромі «Новоолексіївка» представляла ланка із трьох По-2 Київського авіазагону, на базі якої 1949 року було створено 263-й Кіровоградський авіазагін у складі двох ланок по десять літаків По-2. У зв’язку зі збільшенням кількості літаків і розширенням міста аеродром «Новоолексіївка» став непридатним до експлуатації. Новий було збудовано на Балашівці, куди 1953 року і перебазувався авіазагін, у якому були такі літаки: По-2, Як-12, Ка-15 (гвинтокрил) — 1955 рік; Ан-2, Супераеро-45 — 1958 рік. Вони здійснювали перевезення пасажирів і вантажів, обробку полів з повітря (в усьому СРСР), 1960 року після розформування військового училища цивільний авіазагін перебазували на аеродром «Кіровоград». Сімдесяті роки: побудова нового аеровокзалу, поява літаків Як-40, Ан-2. Вісімдесяті: нарощування обсягів виконуваної роботи. Дев’яності стали часом згортання діяльності авіазагону через низку об’єктивних причин. Згодом з нашого аеродрому злітали літаки МААК «УРГА», нині триває його поступове відродження.

Кіровоградський аероклуб поновив свою діяльність 1948 року і за всі наступні роки підготував значну кількість планеристів, пілотів, парашутистів, став для цих людей першою сходинкою в авіацію, аеромобільні війська, війська спеціального призначення, авіаспорт.

Після ліквідації 1960 року військового училища на його базі створили Кіровоградську школу вищої льотної підготовки цивільної авіації. Для започаткування льотно-навчальної підготовки в цій школі на літаках Лі-2 із Краснокутського льотного училища було переведено авіазагін на чолі з Олексієм Федотовим, інший сформовано із демобілізованих офіцерів розформованого військового училища. Протягом шістдесятих тут опановували літаки Іл-14, Ан-24, Як-40. У зв’язку з появою нового покоління реактивних літаків і необхідністю отримання пілотами вищої освіти 1978 року на базі КШВЛП було створено Кіровоградське вище льотне училище, яке 1993-го стало Державною льотною академією України. Ця подія сталася в економічно нестабільний час, коли іноді для розрахунку за комунальні платежі академії доводилося навіть продавати літаки. І хоча в ДЛАУ теж були певні проблеми, але завдяки досвідченому викладацькому складові авторитет закладу був таким же високим, як і його попередників. Нині Кіровоградська льотна академія є підрозділом Національного авіаційного університету й успішно продовжує готувати спеціалістів для авіапідприємств України та інших країн світу.

 

Юрій ЛІСНИЧЕНКО

http://stepup.press/kultura/item/619-ridne-misto-sto-p-yat-rokiv-povitroplavannya