Мамай. Кримський запорожець

Замерзлий грудень 

19/10/2017 AA 0

Найзручніший спосіб дістатися у п’ятницю з Кіровограду додому – залізниця. Сів, бувало, на електричку о 23 годині, дістався до Знам’янки, а о третій після опівночі […]

Після монгольської навали 1240 року українські землі увійшли до держави Джучидів (Золотої Орди). Татарські князі стали дідичними володарями земель руських, від них правили в землях місцеві отамани, а баскаки, наїжджаючи, збирали дань від тих отаманів.

Одним із найвідоміших воєначальників (темників) Золотої Орди із половецького роду Киятів був кримський емір Мамай (1335–1380). У серпні 1362 року він уклав військово-політичний союз із великим князем литовським Ольгердом, що дало змогу останньому перемогти ординських правителів під Синіми Водами. Далі війська Мамая спільно із литвинами боролися проти ординців і московитів та повністю визволили від них землі сучасної України.

Землі Північного Причорномор’я, Приазов’я і Криму з 1220-х років належали роду Кият. Прадід Мамая Тулук-Тимур був першим відомим правителем Криму з цього роду. Алібек, батько Мамая, був правителем Солхата (нині – Старий Крим) у 1356 році.

У цей час молодий Мамай став сановником при дворі хана Джанібека. У 1359 році наступний хан Бердібек призначив його на посаду беклярбека – найвищу в Золотій Орді після ханської.

У 1361 році Мамай проголосив себе ханом Золотої Орди, що не було офіційно визнано, адже згідно з традицією, тільки чингізид (нащадок Чингісхана) міг носити цей титул.

Тож після невдалої спроби захопити престол, Мамай підняв на повстання мешканців Подніпров’я. Наприкінці серпня 1362 року литовський князь Ольгерд і кримський емір Мамай уклали військово-політичний союз, спрямований проти представників династії Джучидів. Саме тоді військо Мамая захопило Азов, а військо Ольгерда розгромило монголо-татарських правителів під Синіми Водами. Після встановлення контролю над південною частиною Золотої Орди Мамай з усіма своїми силами рушив у Нижнє Поволжя, де знову втрутився в боротьбу за ординську столицю.

У 1380 році Мамай уклав договір із литовським князем Ягайлом. У цей час престол в Сараї зайняв Тохтамиш, який протягом року навів в Орді жорсткий порядок і повелів московському князю Дмітрію терміново відправити йому на допомогу військо, а сам вирушив йому назустріч. З іншого боку рухалися на з’єднання один з одним союзники Мамай і великий князь литовський Ягайло.

8 вересня 1380 року на Куликовому полі Мамай зустрівся з московським князем Дмітрієм. Сподіваючись самостійно розбити війська останнього, Мамай почав сутички з Дмітрієм. Дізнавшись про стрімке наближення Тохтамиша, щоб не опинитися в оточенні, повернув і пішов у степ. За два тижні військо Мамая зійшлося в герці з Тохтамишем на річці Калці (протікає на території сучасних Запорізької і Донецької областей), де Мамай був розбитий і втік до Кафи.

Одна з версій про його загибель свідчить, що давні союзники – генуезці не впустили Мамая в Кафу, а дорогою в Солхат (Старий Крим) його убили підрозділи Тохтамиша. За іншою версією, Мамай був убитий в Кафі, але, знову ж таки, посланцями Тохтамиша.

Поховали беклярбека Мамая з почестями. Так наказав хан. За однією версією – в селі Айвазовське (раніше Шейх-Мамай), тепер Іслямтерецького району АР Крим біля м. Феодосія. Могилу (курган) знайшов відомий художник І. К. Айвазовський, що займався археологією. За іншою версією – його могила – це пагорб Кемал-ата, поруч із містом Старий Крим.

А князь литовський Ягайло, який був союзником Мамая, але не встиг з’єднатися з ним, розгромив військо Дмітрія, що поверталося з Куликового поля, захопив московські обози і винищив усіх військових, включно з пораненими. Тохтамиш й собі за два роки після смерті Мамая захопив і спалив Москву. А 20 травня 1393 року надав ярлик королю польському Владиславу ІІ Ягайлу, за яким завойовані ним землі руських князівств відходили до Литви.

Перший Кримський хан Гаджі Ґерай теж був васалом литвинів. Близько 1440 року кримськотатарська аристократія на чолі із знатними кланами Ширін і Барин звернулася до нового великого князя литовського Казимира Ягелончика з проханням відпустити Гаджі Ґерая до Криму для того, щоб звести його на ханський престол. Казимир викликав Гаджі Ґерая з Ліди, де він мешкав у еміграції, до Києва, де останній зустрівся з бейськими посланцями, а потім в їхньому супроводі виїхав з Києва до Криму. Крім татарської свити, Гаджі Ґерая супроводжував литовський воєначальник Радзивілл. Кримські беї і мурзи на чолі з Тегене Ширіном присягнули Гаджі Ґераю як своєму правителю, а литовський маршалок Радзивілл затвердив його на ханському престолі від імені великого князя литовського Казимира Ягеллона. Проте, вже син Гаджі Ґерая – Менґлі Ґерай розірвав альянс з литвинами та 1478 року прийняв васалітет османів.

Ось як про нащадків Мамая говорить литовський літопис: “І після Донського побоїща Мамаїв син Мансур-Кият Князь возвів три міста: Глинськ, Полтаву та Глеченицю (Глиницю); діти ж Мансур-Киятові – менший син Скидер Князь поймав стадо коней і верблюдів и покочував у Перекопи, а старший син його Олекса Князь, залишився на тих містах”.

Створене Мансур-Киятом удільне князівство Мамаїв було формально незалежною державою протягом 12 років – з 1380 до 1392 року, поки Велике Князівство Литовське і Золота Орда на чолі з Тохтамишем ворогували. Князівство Мамаїв було між ними буферною зоною, хоча фактично від початку все ж залежало від Великого Князівства Литовського.

1390 року в Києві митрополит Кипріан охрестив Олексу Мамая. Він отримав у хрещенні ім’я Олександр і титул князя Глинського. Першим в історичних джерелах із прізвищем Глинський в 1398 році згадується син Олекси-Олександра Іван Олександрович, який був одружений з дочкою князя Данила Острозького Анастасією.

Приклад Мамаїв-Глинських наслідували й інші родичі ординських ханів і темників, сотників і десятників. Вони вступали на службу до великих князів литовських. Їм надавали землі та титули. Так ординські групи осідали у Великому князівстві Литовському на правах земян та дрібної шляхти.

Поразка 12 серпня 1399 року військ Великого Князівства Литовського на чолі з Вітовтом від армії Золотої Орди у битві на Ворсклі сплюндрувала землі князівства Мамаїв. Тільки в 1420-х роках Мамаї-Глинські повертаються у свої “дідичні” володіння.

Вотчина Глинських і в цей час зберігала багато рис самостійного князівства. Нащадки Олекси швидко прибрали до рук майже всю територію басейнів Ворскли і Сули, а також територію правобережжя: на берегах річки Тясмин, що біля Чигирина, річки Ташлик, що біля Сміли, а також річок Конилка та Гірський Тікич неподалік Умані. Вони стали найбільшими магнатами, зайняли ключові пости в урядовій адміністрації цих земель.

У XV столітті князів Мамаїв в офіційних литовських документах все частіше іменують Глинськими. Але центр князівства Мамаїв у XV столітті перемістився до Черкас. У складі Великого Князівства Литовського цю територію почали називати Черкаським староством.

До середини XVI століття більшість представників роду Глинських у своїх документах продовжують підписуватися прізвищем Мамай. Так, в Київському літописі згадується, що в першій чверті XVI століття воєводою Києва був Іван Львович Мамай (з князів Глинських). Богдан Федорович Глинський, воєвода Черкас (1488–95), теж використовував родове прізвище Мамай. В історії він відомий тим, що організував перші “черкаські прикордонні війська”, які за традицією давнього князівства Мамаїв стали називати козацькими. На чолі з Богданом Мамаєм-Глинським черкаські козаки в 1493 році вперше на повний голос заявили про себе узяттям щойно збудованого кримськими татарами Очакова. Тоді ж було пограбовано московського посла Суботу, що їхав до Криму з Валахії. Кошові отамани цього війська – нащадки чи родичі Мамаїв: Вишневецькі, Ружинські, Острозькі, Косинські, Дашкевичі…

Територія князівства Мамаїв, очевидно, зберігала певну єдність аж до повстання 1508 року, коли група князів під керівництвом Михайла Глинського намагалася відокремити свої землі в окрему державу з військовою поміччю Великого князівства Московського та Кримського ханства. Хоча багато Глинських в повстанні участі не брали, але значна частина земель була конфіскована урядом або роздрібнилася між непрямими спадкоємцями. Так князівство Мамаїв, успадковане від перших Глинських, припинило існування. Але вважається, що його політична система і самоврядування збереглися в Війську Запорозькому.

Звідки з’явилася поширена на Наддніпрянщині картина “Козак Мамай”, достеменно ніхто не знає. Воїн-бандурист міг виникнути як збірний образ жителя прикордонного князівства Мамаїв (“мамаями”, можливо, й називали жителів цього князівства). Але більш імовірно, що культ предка – засновника козацтва Мамая поширили на Північному Причорномор’ї саме його нащадки – князі Глинські.

Козак Мамай став настільки символічною фігурою для українського народу, що коли спалахували повстання, обов’язково з’являвся Мамай. Серед гайдамаків у різний час було три отамани, які мали прізвище або псевдонім Мамай. З’явився “отаман Мамай” – Яків Щириця – на Черкащині і під час визвольних змагань 1917 – 1921 рр. І сьогодні в лавах АТО є бійці, що користуються цим сакральним для кожного українця іменем.

Головний редактор газети “Культура і життя”