Лінія Мажино на українсько-російському культурному кордоні

 

Про лептони, петриківські матрьошки та заборонну

творчість віце-прем’єра Кириленка.

 

ПодружжяКириленків без зупину дивує громадськість. Після того, як дружина Віце-прем’єр-міністра зробила неоціненний внесок у науку лептонно-пріонною теорією психіки, її чоловік поспішив скористатись нагодою та використав свої психічні  лептони за власним лептонним  розсудом. Він розробив нові схеми заборон російським артистам розважати українську публіку.

Я не уявляю, хто переконав пана Кириленка присвятити себе розвитку культури України, але це був явно хибний крок. Сам по собі пан В’ячеслав, очевидно,  людина культурна  – сякається в носовичок, вилку тримає в лівій руці, але він  абсолютно не в тренді сучасних світових тенденцій в тих сферах життя, які об’єднуються терміном «культура». Тут вже не працюють архаїчні технології, які ще збереглись в українському політичному істеблішменті. Культура – це Синій птах з пісні Макарєвіча, і його неможливо заперти у клітку з циркулярів та заборон. Якби Станіславському показати передачу «Мінкульт», де режисером, автором ідеї та головним героєм був Віце-прем’єр-міністр, Міністр культури В’ячеслав Анатолійович Кириленко, я переконаний, великий драматург зі словами «не вірю» на перших же хвилинах вимкнув би телевізор. Ця програма – діагноз важкої хронічної хвороби керівництва українською культурою. Культура по-кириленківськи – це матрьошка, невміло розфарбована петриківським розписом.

Квотний принцип розподілу міністерських портфелів зіграв злий жарт з Міністерством, підпорядкованим йому закладами, та й, зрештою, з народом України. Я не хочу зараз з’ясовувати, хто чий кум в урядових колах, які портфелі пішли в обмін на посаду Кириленка, яку можна було по-іншому назвати як «надзвичайний повноважний комісар з питань культури-мультури» (нагадаю, він був одночасно Віце-прем’єр-міністром та Міністром культури). Але випадковість появи даної особи в цій сфері була помітна одразу. «Команда» патріарха національно-свідомої політики була просто ніяка. Старий комунякаЛіховий, недорікуватий чинуша Зубко, ще ціла зграя мутних осіб, що горіли бажанням «потримати за вим’я» бюджетну складову української культури. Керівники установ, призначені Кириленком та його «дрімтімом», це – «картини маслом(олією)» в жанрі Босха.

Чого варті хоча б піп Юрій Бойко та математичка Тетяна Сосновська, призначені генеральними директорами відповідно скансену у Пирогові та Національного історичного музею?! Я розумію, за обмежений термін перебування у владі хочеться вирішити деякі земельні питання, трохи поповнити власний родинний бюджет, але ж не ціною нищення знакових музейних установ! Я свідомо не торкаюсь інших напрямків активності кириленківських «продзагонів», тому що методи діяльності всюди однакові – я б назвав їх «пізній совок на госпрозрахунку у вишиванці й шароварах». Багато хто знає, що незабаром після призначення міністр Кириленко розпорядився зняти зі стін Міністерства галерею портретів своїх попередників. Але мало хто здогадується, що причиною цього були не лише наполеонівські амбіції «ветерана трьох революцій». Кажуть, що уздрівши дивовижні за своїм цинізмом діяння новоспеченого міністра, деякі портрети замироточили. А ночами, кажуть охоронці, в темних лабіринтах міністерства лунали голоси: «Що ти твориш, Славко?!…».

Час від часу міністр Кириленко піднімав питання «чорних списків», заборон, перевірок на лояльність і таке інше. Чому Квота не наділила цю особу якимось силовим відомством?! Хай би там складав списки, ловив порушників та займався депортаціями! А культура – один з найвпливовіших важелів, який наш ворог використовує у боротьбі за душі людей. Зрозуміло, що Кириленко – не та особа, яка могла б протистояти цій потужній навалі. Адже будь-які важелі він здатен використовувати лише у боротьбі за власний гаманець! Духовний простір нашої країни, завдячуючи недолугому призначенню, під час війни являв собою беззбройний обоз, де інтенданти тирятьвійськове забезпечення та набивають пельку тушонкою, незважаючи на кулі та снаряди, що падають поруч. Те, що українська арт-складова нічим не поступається північно-сусідській та потребує лише невеличкої уваги з боку держави, не було зрозумілим керівництву Мінкульту. Для цього потрібно бути хоч трохи «в темі» – а не «в долі»!

Волею Провидіння пан Кириленко був позбавлений «культурного» портфелю, чим значно полегшив долю багатостраждальної української культури. Наслідки його перебування там можна порівняти з наслідками Валуєвських циркулярів. Та – от біда! – від віце-прем’єрського крісла відірвати досвідченого голодувальника не змогли! Вочевидь, щоб виправдати своє там перебування пан В’ячеслав час від часу «народжує» дивні законопроекти (пам’ятаєте – «сон розуму породжує чудовиськ»?).

«Я ці зміни вже готую, і вони мають полягати в тому, що організатори гастрольних заходів повинні попереджати прикордонників, СБУ, інші відповідальні органи і установи про свій намір запросити музикантів, виконавців з Росії. Скажімо, за місяць до фестивалю чиподії, яку вони планують», – сказав В’ячеслав Кириленко. – Уловлюєте стиль? «інші відповідальні органи і установи»? – Комсомольців – не перемогти! Не заперечую – попса, яка не розуміє сліз і крові сучасної України, не має морального права на кривляння на сценах в містах України. Але – перше – пане Кириленко, що ви зробили, перебуваючи на високій посаді, щоб недолуга російська попса вкупі з дурнуватими російськими серіалами була неконкурентоспроможна в Україні? Все, що для цього зроблено – не завдячуючи вам, а всупереч вашим імітаціям діяльності! Друге – і основне – коли ви вже, нарешті, зрозумієте, що вам не місце в українській гуманітарній сфері, та й взагалі, в українській сучасній політиці?! Пізній совок в шароварах – неконкурентоспроможний! Краще зосередьтесь, сядьте та напишіть мемуари – як скористатись для власних потреб наслідками революцій, як невчасно протягти ідіотське голосування «про мови» – та ще багато іншого! За вашими мемуарами зможуть навчатись майбутні політики – як не потрібно будувати політичну кар’єру…

В. Логвінов

Be the first to comment

Leave a Reply