Українська мова і Росія. Імперія застосувала проти українців цілий арсенал засобів


Словники періоду Української Народної Республіки, 1918 рік
Словники періоду Української Народної Республіки, 1918 рік

(Рубрика «Точка зору»)

Результати цьогорічних президентських і парламентських виборів, на яких українці привели до влади російськомовного шоумена та його нашвидкуруч створену партію із назвою «Слуга народу», позиченою із совєтського новоязу, показали, що для більшості населення України своя мова й культура не становлять цінності. Оскільки національній мові належить визначальна роль у формуванні самототожності народу, постає питання, чи має більшість громадян нашої країни чітку національну ідентичність.

Проблемний характер мовно-культурної й національної свідомості значної частини українців відзначав ще на початку 2000-х років Джеймс Мейс – блискучий американський науковець, який настільки перейнявся співчуттям до пережитої українцями трагедії Голодомору, що переїхав до України, присвятивши другій батьківщині свої ґрунтовні політологічні й історичні знання.

Джеймс Мейс – виконавчий директор Комісії дослідників при Конгресі США дає інтерв’ю під час міжнародного симпозіуму «Голодомор-33». Київ, 1990 рік
Джеймс Мейс – виконавчий директор Комісії дослідників при Конгресі США дає інтерв’ю під час міжнародного симпозіуму «Голодомор-33». Київ, 1990 рік

«З часом стало ясно, – писав Джеймс Мейс, – що радянська національна політика була набагато успішнішою, ніж багато хто думав: на рівні основної етнополітичної лояльності стабілізувалися 20-25 відсотків «совків» (радянські люди із залишковою ностальгією за старим режимом), приблизно така ж кількість так званих щирих українців, які мають почуття до України, подібні до тих, що більшість французів – до Франції, або поляків – до Польщі. Решта населення без ніякої етнополітичної самоідентифікації, окрім, можливо, якогось невизначеного усвідомлення, що вони громадяни України, але без значних зв’язків з українською культурою. Тобто українці в сенсі людей із сильною лояльністю як громада перетворилися за радянський період на національну меншину».

Така довготривалість наслідків мовно-культурної асиміляції населення України свідчить про те, що проєкт зросійшення українського народу, який імперії не вдалося реалізувати в самодержавний період, досяг значних успіхів за радянської доби.

Діалектологічна карта України із брошури Всеволода Ганцова «Діалектична класифікація українських говорів» 1923 року
Діалектологічна карта України із брошури Всеволода Ганцова «Діалектична класифікація українських говорів» 1923 року

Національна ідентичність формується з усвідомлення своєї відмінності від інших народів, що її визначає мова і створена нею культура. Звернімося знову до міркувань Джеймса Мейса: «Єдине, що може реально ілюструвати політичну незалежність, – писав Мейс у газеті «День» у 2000 році, – це несхожість країни з її сусідом, і одним із важливих чинників такої незалежності є мова. Якщо несхожості немає, то можна з таким же успіхом ліквідувати українську державність і приєднатися до Росії…»

Тому від самих початків приєднання України до Росії імперія повела запеклу боротьбу з мовою українців як основою їхньої самототожності, усвідомлення себе як окремого народу, не подібного до росіян. Головним методом війни були заборони на вживання української мови у різних сферах суспільного життя.

Діалектична мапа української мови станом на 1871 рік. Автори: П.П. Чубинський, К.П. Михальчук та К.Л. Маржецький
Діалектична мапа української мови станом на 1871 рік. Автори: П.П. Чубинський, К.П. Михальчук та К.Л. Маржецький

Особливе занепокоєння імперської влади викликала в другій половині ХІХ століття поява художньої літератури, написаної українською мовою, оскільки це означало формування на базі окремих діалектів нової літературної мови, якій належить об’єднавча націєтворча функція. Ця обставина спричинила таємний Емський указ 1876 року Олександра ІІ, що додав до Валуєвського циркуляру низку нових заборон на використання української мови.​

«Укpаінська Гpаматка» 1861 року, авторства Іллі Деркачова. Hа титульному аpкуші епігpаф із твоpу Тараса Шевченка
«Укpаінська Гpаматка» 1861 року, авторства Іллі Деркачова. Hа титульному аpкуші епігpаф із твоpу Тараса Шевченка
«Граматка для українського люду» авторства Л. Ященко, видання 1862 року
«Граматка для українського люду» авторства Л. Ященко, видання 1862 року

Методи боротьби з українською мовою за радянської доби

У радянський період боротьба імперії з українською мовою продовжилась із застосуванням нових засобів.

Мапа «Українські говори» з «Атласу України й суміжних країв», виданого у 1937 році у Львові під загальною редакцією Володимира Кубійовича. Видання Наукового товариства імені Шевченка
Мапа «Українські говори» з «Атласу України й суміжних країв», виданого у 1937 році у Львові під загальною редакцією Володимира Кубійовича. Видання Наукового товариства імені Шевченка

Оскільки наміри більшовиків розповсюдити комуністичну ідею у світовому масштабі вимагали привабливих гасел про найсправедливішу в світі країну «соціалістичної демократії», де, на відміну від «буржуазної демократії», забезпечено рівні права і свободи для всіх народів та їхніх мов, офіційно українську мову не забороняли. Проте асиміляційні практики уподібнення її до російської продовжились, починаючи з 1930-х років, у підступніших формах запровадженого більшовиками штучного зближення української мови з російською.

Голодомор 1930-х років, забравши життя мільйонів селян, різко звузив соціальну базу української мови.

Фрагмент обкладинки брошури, виданої Національним музеєм «Меморіал жертв Голодомору» до 85-х роковин геноциду
Фрагмент обкладинки брошури, виданої Національним музеєм «Меморіал жертв Голодомору» до 85-х роковин геноциду

Одночасно каральні органи провели масові репресії в колах мовознавців, які у 1920-х роках працювали над розбудовою словникарства, термінології, діалектології, проблемами унормування української літературної мови. Ця плідна професійна діяльність булла оголошена «українським фашизмом», «шкідництвом на мовному фронті», причому «шкідництво» полягало у «відриві української мови від братньої російської».

«Найголовніші правила українського правопису», видання 1921 року
«Найголовніші правила українського правопису», видання 1921 року

Мовознавці 1920-х років майже у повному складі були репресовані, а укладені ними словники й наукові дослідження заборонені.

Відтепер українська мова мала функціонувати й досліджуватись у нерозривному зв’язку з «братньою» російською і під її постійним «благотворним впливом».

Самобутня лексика, не подібна до російських відповідників, або усувалась зі словників, або відсувалась на другий план шляхом обмежувальних ремарок.

«Граматична термінологія і правопис, ухвалені Комісією мови при Українському т-ві шкільної освіти в Києві». Видання 1917 року. Надруковано в Києві у друкарні Української Центральної Ради
«Граматична термінологія і правопис, ухвалені Комісією мови при Українському т-ві шкільної освіти в Києві». Видання 1917 року. Надруковано в Києві у друкарні Української Центральної Ради

Партійний нагляд також позбавив українську мову самостійності у доборі запозичень з інших мов. Чужомовні лексеми, яких особливо багато в термінології, мали входити до неї тільки через посередництво російської.

Ситуація поліпшилась у 1960-х роках, в період відносної лібералізації режиму, коли в УРСР з’явився протестний культурницький рух захисту української мови. Проте уже в 1970-і роки на вимогу московського центру його організатори й учасники зазнали репресій, а діяльність перекладачів і літераторів, які повертали українській мові лексичне багатство й розмаїття, була засуджена у черговій кампанії боротьби «з архаїзмами, діалектизмами і штучними мовними утвореннями».

Таким чином, мовний простір України в радянський період зазнав значних деформацій внаслідок насильницької русифікації, якої тоталітарний режим досяг терором і маніпулятивними технологіями втручання у розвиток української мови, намагаючись спрямувати його на шлях уподібнення до російської.

Водночас поряд із партійними настановами на зближення двох мов не меншу загрозу для української мови становили й досі становлять стихійні процеси змішування її з російською, наслідком чого є наш сумнозвісний суржик.

Акція на підтримку української мови. Київ, 20 вересня 2012 року
Акція на підтримку української мови. Київ, 20 вересня 2012 року

Суржик як наслідок процесів зросійщення українців

Появу змішаних українсько-російських форм усного мовлення спричинила русифікація великих міст, промислових і вугледобувних центрів, потрапляючи до яких українськомовні мешканці сіл і невеликих містечок, не знаходячи можливості спілкуватися з російськомовним оточенням рідною мовою, намагаються пристосуватися до нього.

Суржик, як і білоруська трасянка – змішане білорусько-російське мовлення, – становить різновид, перехідний від рідної мови до російської, оскільки діти носіїв змішаного коду, виростаючи у російськомовних середовищах, опановують російську як престижнішу мову спілкування містян.

Це засвідчує сучасна мовна ситуація Білорусі, де майже вийшли з ужитку і білоруська мова, і трасянка, яка виконала свою функцію міжпоколіннєвого переходу з білоруської на російську.

Психологічним підґрунтям гібридного мовлення є втрата мовної стійкості й прагнення не відрізнятися від російськомовного оточення. Звичка пристосовувати своє мовлення до російського коду не може не позначатися й на ідентичності, послаблюючи у значної частини українців зв’язки зі своєю культурою й формуючи гібридні форми національної ідентичності. Інакше важко було б пояснити прив’язаність водіїв міжміських маршруток і власників закладів харчування у провінційних містах до російського шансону й ігнорування ними популярної українськомовної пісенної продукції.

Дівчинка під час мітингу біля Верховної Ради України. Цього дня депутати ухвалили закон про українську мову. Київ, 25 квітня 2019 року
Дівчинка під час мітингу біля Верховної Ради України. Цього дня депутати ухвалили закон про українську мову. Київ, 25 квітня 2019 року

Внаслідок розповсюдження змішаного мовлення розкладовий вплив зросійщення уже дійшов до сільських середовищ, що впродовж століть лишались форпостом української мови.

За умови впровадження ефективної мовної політики підтримки державної мови, яка б забезпечила її домінування в інформаційно-культурному просторі, поширення суржику можна було б поступово скоротити.

На жаль, за роки незалежності внаслідок російської окупації українських ЗМІ, передусім телебачення, зони розповсюдження гібридного мовлення не тільки не звузились, а навіть розрослись до масштабів, що загрожують розмиванню норм літературної мови на всіх рівнях. Цьому сприяло маніпулятивне, принизливе для української мови тарапунько-штепселівське використання двомовності на телебаченні та низка інших практик «мовної шизофренії», як назвав це явище мовознавець Юрій Шевчук.

Акція на підтримку української мови у Києві, 5 вересня 2012 року
Акція на підтримку української мови у Києві, 5 вересня 2012 року

Шостий президент України Володимир Зеленський та його команда заявляють, що керуватимуться у своїй діяльності ідеологією лібертаріанства. Але судячи з творчості російськомовної студії «Квартал 95» й деяких заяв представників партії «Слуга народу» перспектива звільнення українського народу від наслідків російського культурного колоніалізму не входить до завдань новообраної влади.

Деякі вислови нової команди, як-то зверхня відповідь прес-секретарки Зеленського Юлії Мендель, яка веде сторінку в твітері винятково англійською, на вимогу журналістів перекласти державною цитату президента: «Можу суржиком, спеціально для «5 каналу» – свідчить, що, імовірно, світоглядно нашим лібертаріанцям у мовному питанні ближчий президент сусідньої Білорусі, який заявляв, що існують тільки «дві великі мови – англійська і російська».

Треба сподіватися, що та українська спільнота, яка любить свою країну так, як поляки люблять Польщу, а французи – Францію, не дозволить новій владі ліквідувати ті здобутки в мовно-культурній сфері, що їх вона виборола після Революції гідності.

Лариса Масенко – доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»