facebook
СУРМА

Популістська республіка і народний протест

Держава, будівництво якої ми спостерігаємо після перемоги Володимира Зеленського на виборах президента країни та успіху його проекту “Слуга народу” на виборах до парламенту, має всі ознаки класичної популістської республіки, різновиди якої протягом ХХ століття і початку нашого століття виникали у різних країнах світу – від більшовицької і фашистської Італії до Венесуели Уго Чавеса.

Протести на Майдані Незалежності

Фото: Олександр Кужельний, #Букви

На верхівці піраміди – вождь, який виголошує нескінченні і, як правило, безглузді промови. Показово, що Володимир Зеленський на фудкорті побив рекорд прес-конференцій іншого пострадянського президента, Олександра Лукашенка, але до тривалості публічних виступів божевільного і жорсткого диктатора Куби Фіделя Кастро обом правителям пострадянського часу ще дуже далеко.

Парламент і уряд відіграють допоміжну роль, імітуючи “народну демократію” – в цьому сенсі Верховна Рада України все більше нагадує Національну асамблею народної влади Куби або білоруських парламентарів.

Саме поняття партійної системи девальвовано – адже всі ми розуміємо, що партія “Слуга народу” або Комуністична партія Куби – це просто влада, а в Білорусі зовсім немає ніякої партії влади.

Рішення виробляє вузька група осіб; їхні посади не мають ніякого особливого значення, проте значення має те, наскільки вони близькі до першої особи. Саме перша особа приймає рішення, які базуються не на реальності, а на особистих уподобаннях правителя і на його уявленнях про навколишню дійсність, які нерідко мають з цією дійсністю мало спільного. Традиційна політична еліта деморалізована і скомпрометована в очах більшості.

У ситуаціях, коли думка народу і думка влади збігаються – навіть якщо йдеться про божевільні та руйнівні рішення, – вождь займається демагогією на тему прямої демократії і навіть може влаштувати референдум.

Коли думка народу не збігається із думкою правителя та інтересами кланів, з якими він пов’язаний, думку народу ігнорують, а сам народ сприймається владою і пов’язаними із нею медіа як секта “проплачених зрадників”. При цьому кожен день, місяць, рік існування популістського режиму – прямий шлях до суспільної деградації, економічної кризи, військової поразки і навіть зникнення держави.

Усі країни, в яких встановлювалися популістські режими, на момент їхнього неминучого краху були схожі на справжні руїни моральності, інституцій і економіки. Чому Україна повинна стати винятком – тим паче, що ніякої особливої ​​моральності, ефективних інституцій та цивілізованої економіки у нас і до Зеленського не було?

У цій ситуації єдиною реальною альтернативою сповзанню державної влади до популістської республіки є – як і в роки будівництва Віктором Януковичем кримінальної республіки – народний протест. Самі вибори втрачають у такій ситуації своє основне значення для демократії, тому що якщо у кримінальній республіці вибори – це процедура тиску на виборця, то у популістській – це інструмент його обдурювання за допомогою підконтрольних медіа та використання нездійсненної надії як головного елементу впливу.

Можуть сказати, що сама ідея конфлікту між популістською республікою та народним протестом – чистої води спекуляція, навіть два слова з одного і того ж кореня. Але в тому-то й річ, що популістська республіка представляє не народ, а вузьку групу осіб, а з народних настроїв вибирає саме ті, що їй вигідні. Наприклад, ми будемо боротися із корупціонерами, але з тими, хто не входить в наш клан або не може від нас відбитися. Або: ми закінчимо війну, але одночасно створимо проблеми для самого функціонування держави, тому ні для нас, ні для вас (народу) це функціонування не має жодного значення, головне – аби поки що не стріляли. І так далі.

А народний протест – принаймні, у період формування популістської республіки – здатен процес цього формування зупинити саме тому, що виражає справжні настрої людей, незалежно від того, чи голосували вони на виборах за творця режиму і його висуванців або ж хотіли просто “покарати” скомпрометовану популістсько-олігархічним наступом політичну еліту країни за зайву самовпевненість і нещирість (популісти вміють розігрувати щирість, на те вони й популісти).

Те, що народний протест не слабшає, у чому ми могли переконатися в День захисника України, стало ще одним доказом високої мобілізованості активної частини суспільства. Проте у цій ситуації є свої запитання, які вже необхідно поставити.

Народний протест спрямовано проти рішень влади, які сама влада не в змозі здійснити. Тому що буває досить реалістична і цинічна популістська влада, яка продумано йде до здійснення тих чи інших своїх цілей, а буває влада дилетантська, що живе у власних ілюзіях, цілі якої нерідко нездійсненні – і саме з такою владою ми маємо справу.

Читайте також:

Дайте ему 100 дней

Політичний протест спрямовано проти можливої ​​капітуляції Володимира Зеленського перед Росією. Але навіть якщо теоретично припустити, що Зеленський дійсно готовий до ігнорування національних інтересів і настроїв – а більшість його співвітчизників проти надання особливого статусу окупованим територіям Донбасу, – до капітуляції Зеленського не готовий сам Кремль, де українському президенту щоразу виставляють нові й нові умови, які спонукають його переходити одну “червону лінію” за одною.

І якщо ви гадаєте, що в Москві не розуміють того, що перетин цих “червоних ліній” призведе до дестабілізації, – ви помиляєтесь. Я впевнений, що в Москві почули попередження Леоніда Кучми, що підписання “формули Штайнмаєра” призведе до масових протестів в Україні. Почули – і включили весь свій арсенал, аби домогтися від українського президента згоди на підписання формули. Тому що Москві не потрібні ні домовленості із Зеленським, ні навіть капітуляція Зеленського. А ось дестабілізація України потрібна.

Те ж саме стосується і відкриття ринку землі. З одного боку, намір домогтися зняття мораторію – очевидний. Але з іншого – сама процедура продажу сільськогосподарських земель може стати предметом запеклої боротьби в президентському оточенні, між олігархами і соратниками, між соратниками і кредиторами – і все це на тлі “аграрного протесту”, початок якого ми вже бачили у понеділок і який цілком може об’єднатися із протестом політичним.

І так – у всьому. На щастя, творці популістського режиму не читають книжок, а пишуть сценарії серіалів. Вони знають, як отримати владу, як маніпулювати громадською думкою, але не знають, як управляти державою і чим реалістичні завдання відрізняються від ілюзій. Саме тому на сьогоднішній день популістську республіку вибудувано на піску нездійсненних народних очікувань та недосяжних цілей. А це означає тільки те, що після завершення будівництва владної вертикалі популістська республіка почне саморуйнуватися.

І тут уже завданням народного протесту стане не лише демонтаж цієї самої популістської республіки Зеленського – на відміну від кримінальної республіки Януковича, вона впаде сама – але й створення умов для вибудовування ефективних державних інституцій і платформ для суспільного діалогу й примирення.

Відповідальність у цей момент буде саме на активній частині суспільства, а не на більшості виборців, які будуть звично очікувати вказівок від телебачення.