Росія у війнах останнього століття: очікування та реальність

 

 
Російська армія – безглузда та нещадна

Росія здатна перемагати у війнах лише за наявності хоча б однієї з трьох умов: несподіваний удар в спину мирної держави, величезна військово-технічна перевага, наявність потужних союзників. Аби переконатися в цьому, достатньо ознайомимося з історією воєн які Московщина вела від початку ХХ століття.

Варто відзначити, що данні про військові втрати, в різних джерелах можуть суттєво відрізнятися.

Московсько-японська війна 1904 – 1905 років

 

 
Втеча московської армії після поразки під Мукденом. 1905 рік.

Царський уряд вважав Японію не дуже сильним супротивником. Упевненості московським можновладцям додавали події 1898 року. Тоді Росія, Німеччина та Франція змусили Японію залишити землі, захоплені у Китаю внаслідок першої японсько-китайської війни 1894 – 1895 років. Російська імперія без бою окупувала частину півострова Ляодун. Китай віддав ці землі під виглядом «оренди на 25 років». Таким чином Піднебесна визнала та оформила московську анексію своєї території.

Російська імперія створила на анексованих землях потужну військову базу – Порт-Артур. Царський уряд почувався в регіоні цілком упевнено: Китай був надто слабкий, а Японія… Яку небезпеку може становити для величезної імперії з найбільшою в світі армією держава, розташована на кількох маленьких островах? До того ж, невеличка переможна війна могла суттєво підвищити популярність царату в очах плебсу.

Вийшло все з точністю до навпаки. Московщина змушена була самотужки вести війну з добре підготованою Японією, і тому зазнала нищівної поразки. Втрати Росії вбитими та пораненими перевищували 135 тисяч осіб. Ще 170 тисяч зникло без вісті.

Та найбільш приголомшливою була поразка флоту. Цусимська битва була найбільшою за всю історію панцирного та міноносного флоту Росії. 14 травня 1905 року, флот Московщини, що дорівнював за силами панцерних кораблів японському, був практично повністю знищений. 21 московський корабель був потоплений, ще 5 кораблів та 2 плавучі шпиталі здалися в полон, 6 кораблів до кінця війни були інтерновані в нейтральні порти, і лише 3 кораблі прорвалися у Владивосток, та ще одне допоміжне судно повернулося в Балтику. Втрати Японії – 3 (три) міноносця.

 
Того Шотаро, Адмірал Хейгатиро Того на містку флагманського панцерника «Мікаса» в Цусимській битві. 1906 р.

За підсумками війни Московщина втратила Порт-Артур та контроль над Ляодунем, половину острова Сахалін, та визнала Корею зоною впливу Японії. Як наслідок військової поразки почалися масові заворушення, відомі як перша російська революція 1905 року.

Перша світова війна 1914 – 1918 років

На початку цієї війни московство, в шовіністичному екстазі, сподівалося протягом невеличкого часу розбити війська Німеччини та Австро-Угорщини, знищити Османську імперію та захопити Босфорську та Дарданелльську протоки зі столицею Туреччини Стамбулом включно. Царат сподівався на швидку перемогу та, як наслідок, підвищення свого рейтингу популярності

У цій війні Московщина мала могутніх союзників. Утім Німеччина виявилася настільки добре підготованою до війни проти переважаючих сил Антанти, що розбила Російську імперію, а союзники Росії нічим не змогли зарадити поразці царату.

 
Микола ІІ нагороджує генерала Реннекампфа орденом св. Володимира за втечу з поля бою. Німецька карикатура 1914 р.

Росія втратила загиблими 1,8 млн., пораненими – 5 млн., полоненими – 2 млн. осіб. Унаслідок війни припинила своє існування Російська імперія, були втрачені: Фінляндія, російська частина Польщі, країни Балтії. Цар Микола ІІ був страчений з усією своєю родиною.

Совітсько-польська війна 1920 року

Комуністи, що прийшли на заміну московським царям, плекали мрії про загарбання влади над усім світом. Допомогти їм у цьому мала ідеологічне вчення Маркса-Леніна та військова потуга РСФСР (так більшовики перейменували Російську імперію). Ленінська кліка сподівалася одним потужним ударом захопити Польщу, потім швидким маршем підкорити Німеччину. Це мало б розпалити «пожежу світової пролетарської революції» та допомогти більшовикам загарбати всю Європу.

Московським комуністам, що мали покладатися на власні сили та «спалах світової революції», не вдалося дістатися навіть до Варшави. Польські робітники наочно засвідчили усю безглуздість Марксових байок про братерство трудящих усіх країн та пролетарський інтернаціоналізм. Польський робітничий клас став на захист своєї держави від навали московських люмпен-пролетарів.

 
Польські вояки із захопленими в боях за Варшаву прапорами Червоної армії московських більшовиків. Серпень 1920 р.

Замість світового панування Москва змушена була будувати соціалістичний концтабір на теренах колишньої Російської імперії «в оточенні ворожих буржуазних держав».

Совітсько-фінська війна 1939 – 1940 років

СССР, що знаходився у змові з ІІІ Рейхом, у 1939 році розпочав війну проти незалежної Фінляндії. Москва розраховувала на величезну військову та технічну перевагу. Так проти всієї фінської армії в 250 тисяч бійців Совдеп зосередив угруповання в 425 тисяч осіб, і до кінця війни кількість вояків була доведена до 760 тисяч, не рахуючи частин розташованих в інших регіонах СССР.

На 30 (тридцять) фінських танків було 2289 танків Совдепу, на 130 літаків Фінляндії приходилось 2 446 літаків СССР.

Комуністи сподівалися на швидку перемогу. Московські настрої знайшли віддзеркалення у популярній фінській пісні «Njet, Molotoff»  («Нєт, Молотофф»): «Молотов сказав: варто нам лишень на танки сісти – будемо у Гельсінкі морозиво ми їсти!»

 

 
Замерзлий сталінський вояк установлений фінськими бійцями як пересторога московсько-більшовицьким окупантам. 1939 р.

Совдепу вдалося захопити порівняно невеличку територію Фінляндії, до Гельсінкі їм було «як до Києва рачки».

Втрати СССР становили: близько 95 тисяч загиблих та зниклих без вісті, 265 тисяч поранених, сотні танків, та літаків. Втрати Фінляндії: понад 26 тисяч загиблих, близько 40 тисяч поранених, 62 літака.

Напад на Польщу 1939 року

Сталінський СССР разом з гітлерівською Німеччиною здійснили четвертий розділ Польщі у вересня 1939 року. При цьому, практично всі бойові дії проти польської армії проводив ІІІ Рейх.

Чомусь сьогодні на Московщині не люблять згадувати про цей військовий успіх.

Друга світова війна 1939 – 1945 років

Для СССР Друга світова війна починалася з участі в гітлерівській коаліції, із спільного нападу на Польщу у вересні 1939 року.

22 червня 1941 року Совдеп змушений був перейти до антигітлерівської коаліції – ІІІ Рейх оголосив СССР війну, і власними руками відкрив проти себе другий фронт. Пригадаємо, що перший фронт проти гітлерівської Німеччини відкрили Великобританія та Франція, які стали на захист Польщі у вересні 1939 року.

У СССР панували настрої, що війна проти Німеччини буде легкою та вестиметься на ворожій території «малою кров’ю». Перед війною СССР мав військо-технічну перевагу над ІІІ Рейхом.

 
Полонені Вермахтом червоноармійці. 1941 р.

Варто відзначити, що Британська імперія та США виявилися дуже гарними союзниками для сталінської імперії. Штати буквально засипали Совдеп матеріальною підтримкою: військовою технікою, промисловим устаткуванням, харчам, ліками та навіть донорською кров’ю.

І за цих умов, СССР тимчасово втратив більшу частину своїх європейських територій, не менше 27 млн. загиблих, війна тривала чотири роки. Від поразки Совдеп урятували могутні союзники. Без їх підтримки комуністичний       режим просто не зміг би забезпечити матеріальні потреби своїх армій.

Війна в Афганістані 1979 – 1989 років

У квітні 1978 року спецслужби СССР влаштували в Афганістані заколот, та поставили на чолі одної з найбідніших країн світу свою маріонетку Нур Мухаммеда Таракі. Незабаром Таракі був убитий Хафізулою Аміном, який і став новим комуністичним диктатором Афганістану. Амін швидко зумів налаштувати проти себе населення цілої низки регіонів країни, і звернувся за військовою допомогою до СССР.

Кремлівські старці вирішили замінити Аміна на Бабрака Кармаля. Аміна знищив спецназ СССР, на підтримку Кармаля СССР увів до Афганістану обмежений окупаційний контингент.

 
Афганське село зруйноване московсько-комуністичними окупантами. 1986 р.

Совдеп розраховував швидко здолати опір погано озброєних злиденних афганських селюків.

Однак війна розтягнулася на десять років. Афганському руху опору вдалося знищити багато найновітнішої совітської військової техніки та вбити, щонайменше, 15 тисяч окупантів. Незабаром після виведення комуністичного окупаційного корпусу з Афганістану, СССР розвалився. Частина поневолених Москвою народів отримали волю та можливість створити свої незалежні держави.

За перемогу над Совдепом Афганістан заплатив високу ціну. За деякими даними, внаслідок совітської агресії, загинуло 1,5 млн. афганців, та ще 5 млн. стали біженцями. Збройне протистояння в Афганістані триває досі.

Російсько-чеченські війни 1994 – 1996 та 1999 – 2009 роки

Війна Росії проти «режиму Дудаєва» (насправді – проти чеченського народу) видавалася Єльцину та його радникам чимось не дуже важким. Армія РФ значно перевершувала збройні сили чеченської республіки Ічкерія, не говорячи вже про різницю економічних потенціалів двох країн.

Утім, унаслідок двох воєн, попри значну технічну та чисельну перевагу, не зважаючи на килимові бомбардування чеченських міст і сіл, терор проти чеченського народу, Москві вдалося досягти незначних успіхів.

Московити підступно вбили двох Президентів Ічкерії та вмовили перейти на свій бік одного з лідерів чеченського руху опору московським загарбникам. За допомогою родини Кадирових Кремль утримує у складі РФ Чечню. Росія начебто перемогла, але чомусь виплачує «переможеним» величезну данину.

Напад на Україну 2014 року

Україна визволилася з московського поневолення наприкінці 1991 року. Утім Москва намагалася контролювати Українську державу через свою численну агентуру. Внаслідок дії московських агентів в Україні не була проведена ефективна економічна реформа, систематично розвалювалися збройні сили та спецслужби, була створена військова база РФ на українській території.

Наприкінці 2013 року українська нація рішуче продемонструвала бажання вийти з під московської опіки. У відповідь на це Кремль розпочав війну проти України. Був окупований Крим, почалося вторгнення на Донбасі.

На Москві сподівалися швидко захопити майже всю Лівобережну Україну та створити московську колонію під назвою «Новоросія». Здавалося усе сприяє московським планам: значна військово-технічна перевага ядерної держави над практично розваленою українською армією, наявність величезної кількості московської агентури майже на всіх щаблях влади в Україні, симпатії певної кількості промосковськи налаштованого населення та ще багато чого іншого.

 
Коли не дійшов до Берліну…

Московські зайди писали на своїх танках «На Київ! На Львів!», і сподівалися що їх скрізь зустрічатимуть з квітами і частуватимуть горілкою. Але загарбники не спромоглися навіть закріпитися по всьому Донбасу. Війна триває вже п’ятий рік, і Московщина не має жодних шансів на перемогу. Москвини не можуть запропонувати українському народу нічого крім руїни, колоніального визиску, дурнуватих гасел «дєдиваєвалі», байок про «русский мир» та колорадських стрічок. За такий мотлох зречуться волі хіба-що повні імбецили.

Але загальмувати чи спотворити процес національного відродження та модернізацію України Москва здатна. І в цьому полягає велика небезпека для нашої держави.

Вторгнення РФ в Сірію

Восени 2015 року Московщина надіслала свої збройні сили для допомоги режиму Башара Асада. Останній уже кілька років вів війну проти більшості населення Сирії. Москва розраховувала, завдяки значній військовій перевазі, зломити рух опору режиму Асада.

Наслідки багатолітніх військових дій Московщини в Сирії дуже невеличкі. Здолати набагато гірше озброєні сили супротивників режиму Асада Москві так і не вдалося. Московська маріонетка фактично контролює ті самі території, якими володів до початку російського втручання.

Замість післямови

Московщина здатна перемагати лише за умов значної військової переваги (технічної,коаліційної чи зумовленої чинником несподіваності).

Через наявність ядерної зброї РФ має велику військову перевагу над багатьма країнами світу. До цього додається величезна кількість люмпенізованого населення, ладного померти за «велич Росії». Цим створюється смертельна небезпека для країн, які Москва вважає зоною своїх геополітичних інтересів.

Ключ до нейтралізації російської агресії знаходиться в руках поневолених Москвою народів. Після утворення десятків незалежних національних держав на руїнах останньої імперії, зникне московська військова загроза. Задля свого порятунку Україна має стати локомотивом визвольної боротьби усіх поневолених Москвою народів.

 
Ніл Хасевич. СССР – тюрма народів. Воля народам! Воля людині! Плакат УПА 1948 р.

«Воля народам, воля людині!», «За вільні національні держави поневолених народів!» Ці гасла часів героїчної боротьби Української Повстанської Армії актуальні й дотепер.