“ГОЛОС” НА ПАУЗІ. ЧОМУ ВАКАРЧУКУ ПОТРІБЕН ПРОВАЛ УРЯДУ “СЛУГИ НАРОДУ”

Партія Вакарчука досі мріє про коаліційний уряд. І тому дуже не хоче, щоб Зеленський допустив кричущі зради в переговорах з Путіним

Фото: УНІАН

 

Партія “Голос” Святослава Вакарчука має найменшу фракцію у Верховній Раді – 20 депутатів. З них 17 обрані за партійним списком, троє – в мажоритарних округах на Львівщині (Галина Васильченко, Наталія Піпа і Ярослав Рущишин).

Рухнувші надії

Під час виборчої кампанії Вакарчук та інші кандидати від його партії старанно уникали критичних висловлювань на адресу Володимира Зеленського та “Слуги народу”. Було очевидно бажання “Голоси” увійти в коаліцію з президентською партією. Зі свого боку команда Зеленського демонструвала зацікавленість в такому союзникові. Ще за місяць до виборів представник президента в парламенті Руслан Стефанчук заявив, що “Слуга народу” може сформувати коаліцію з “Голосом”. “Це ті нові обличчя, нова кров, яка могла б дати якийсь імпульс для України”, – пояснив він.

Увечері 21 липня, відразу після завершення голосування, Зеленський в штабі “Слуги народу” заявив про готовність обговорювати з Вакарчуком формування коаліції. “Наша ініціатива до пану Вакарчуку була з самого початку ще моєї президентської кампанії. У нас трохи більше рейтинг, ніж у” Голоси “, але ми запрошуємо до розмови пана Вакарчука”, – сказав він. На той час “Голос” вже підготував проект коаліційної угоди і був готовий висунути Вакарчука на посаду прем’єр-міністра, про що заявила другий номер в списку “Голоси” Юлія Клименко.

На той момент ще не було ясно, який електоральний урожай зібрали партії в мажоритарних округах (були відомі тільки результати екзит-полів щодо голосування за партійні списки). Але як тільки з’ясувалося, що по мажоритарці “Слуга народу” зібрала менше мандатів, ніж за партсписку, і буде мати в парламенті абсолютну більшість, потреба у партнері по коаліції пропала.

Ні у владі, ні в опозиції

Після цього “Голос” виявився в незручному положенні, в якому перебуває і досі. Не те що прем’єрського поста для Вакарчука, а й взагалі жодних посад в уряді “Голосу” не дали. Також не дали йому поста першого віце-спікера Верховної Ради, на який він претендував, а від крісла просто віце-спікера він сам відмовився. “Посада віце-спікера має в основному церемоніальні позиції, тому ми відмовилися від цієї пропозиції. Ми неодноразово підкреслювали, що нас не цікавлять політичні посади. Нас цікавлять професійні посади”, – заявив нардеп від “Голосу” Ярослав Юрчишин.

У той же час Вакарчук не може і перейти в опозицію до президента і його партії. Такий демарш зовсім не відповідав би інтересам Віктора Пінчука та близьких до нього структур (українських і американських), які сприяли розкручуванню “Голоси” і помогшіх Вакарчуку підібрати кадри для партійної та депутатської роботи.

Тому зараз Вакарчук як би поставив “Голос” на паузу. Звичайно, було б перебільшенням стверджувати, що він зовсім вже мовчить. Однак він, безсумнівно, багато про що замовчує і багато недоговорює, немов очікуючи, яким виявиться подальший розвиток подій і яку позицію буде вигідніше зайняти.

Примітна роль, яку для себе обрала сам Вакарчук. Будучи головою партії, він не став очолювати партійну фракцію. Ролі лідера фракції і його зама отримали восьмий і четвертий номери партсписку Сергій Рахманін та Ярослав Железняк.

Можна було б припустити, що перший номер Вакарчук розсудливо відмовився від формального лідерства у фракції, щоб звільнити себе для більш важливої ​​роботи, – наприклад, для поїздок в західні столиці, щоб домагатися посилення (або хоча б не ослаблення) тиску наших західних партнерів на Путіна . Не дарма ж Вакарчук записався в члени парламентського комітету з питань зовнішньої політики і міжпарламентського співробітництва.

Однак насправді лідер “Голоси” збирається відволікатися від депутатських турбот заради участі в концертах “Океану Ельзи”. Уже будучи зареєстрований народним депутатом, Вакарчук 1 вересня провів з “Океаном Ельзи” шоу на стадіоні “Арена Львів”, а на 20 вересня оголошено шоу на стадіоні “Мінськ-Арена”. Як пояснює Вакарчук, закон не забороняє йому займатися творчою діяльністю. “Бог забороняє мені нею не займатися”, – запевняє він.

Варіанти на наступний рік

У положенні невизначеності “Голос” перебуватиме, мабуть, до лютого, тобто до початку наступної сесії парламенту, коли “Слугу народу” буде необхідно знайти 300 голосів на підтримку семи президентських законопроектів про внесення змін до Конституції. Нагадаємо, Верховна Рада відправила ці проекти в Конституційний суд 3 вересня, при цьому п’ять з них не набрали 300 голосів. За свою зговірливість “Голос” може вимагати розплатитися посадами.

Не виключено, що на той час накопичаться проблеми в економіці, державних фінансах і бюджетній сфері, а також у відносинах із західними кредиторами. Якщо Зеленському захочеться продемонструвати турботу про народ і для цього переформатувати уряд, то Вакарчук якраз буде готовий підставити плече.

З іншого боку, “Голос” і ті, хто за ним стоять, не можуть бути впевнені в тому, що політична кон’юнктура зміниться. Наприклад, що рейтинг Зеленського і його партії не впаде через якихось необачних угод з Путіним і сумнівних законів. До того ж усім партіям потрібно готуватися до місцевих виборів, які в будь-якому випадку повинні відбутися не пізніше жовтня 2020 г. На парламентських виборах “Голос” отримав найбільшу підтримку на Галичині та в Києві. Тому Вакарчуку доводиться враховувати позицію патріотичного електорату.

Не випадково на погоджувальній раді 9 вересня Рахманін, виступаючи від фракції “Голоси”, заявив про необхідність “актуалізації плану подальшої деокупацію, реінтеграції окупованих територій, мова йде і про Донбас, і про Крим, щоб і громадяни України, і ми як Верховна Рада, яка, як відомо, формує основи зовнішньої і внутрішньої політики, мали чітке уявлення про можливі межах компромісів, на які держава готова піти в рішенні цієї дуже складної проблеми “.

Глава фракції “Голоси” висунув і дві конкретні пропозиції для включення до порядку денного і першочергового розгляду на поточній сесії. По-перше, це питання про неучасть української делегації в роботі Парламентської асамблеї Ради Європи (зважаючи на відновлення участі в роботі ПАРЄ делегації РФ). За словами Рахманіна, такого кроку чекають від нас країни Балтії, Грузія, Данія, Великобританія, Швеція, які готові на консолідовані з нами кроки.

По-друге, це законопроект про криміналізацію несанкціонованих переговорів з представниками країни-агресора. За словами Рахманіна, цей проект вже доопрацьований депутатами з фракції “Голос” і найближчим часом буде зареєстрований. Зрозуміло, що такий закон створить проблеми Медведчуку, Бойко і іншим діячам ОТЗЖ, регулярно контактують з Кремлем. Однак сумнівно, щоб цю ініціативу, як і пропозиція про неучасть української делегації в роботі ПАРЄ, підтримала президентська партія.

На цьому тлі впадає в очі відсутність скільки-небудь помітних ініціатив “Голоси” за соціально-економічних питань. Розгадка в общем-то проста. Серед усіх фракцій і груп парламенту “Голос” найбільш зацікавлений в тому, щоб уряд “Слуги народу” провалилося. Адже саме це може спонукати Зеленського створити новий уряд і розділити відповідальність за нього з Вакарчуком.

З тієї ж причини, тобто через надії на створення коаліції, “Голос” дуже не хоче, щоб Зеленський допустив якісь кричущі зради в переговорах з Путіним. Іншими словами, домагатися коаліції з тим, кого на Галичині і в Києві почнуть вважати зрадником, Вакарчуку не буде сенсу. Тому-то він і проявляє особливу увагу і педантичність до питання, як це сформулював Рахманін, про “межах компромісів”.

Юрій ВИШНЕВСЬКИЙ
політичний оглядач