Звичаєве «козацьке право» Запорозької Січі

“Україна хотіла бути з Росією”: Кравчук ошелешив скандальною заявою про незалежність

17/09/2019 admin 0

Перший президент України Леонід Кравчук заявив, що після розпаду СРСР у 1991 році українці на референдумі нібито голосували за союз з Росією. В інтерв’ю Bihus.info він підкреслив, […]

Звичаєве право Запорозької Січі у частині правових інститутів нс знало різниці між кримінальними й цивільними правопорушеннями: урегульовувало відносини кримінального (злочини, покарання) і цивільного (право власності, угоди) характеру.

Найбільшого розвитку набула сфера кримінально-правового регулювання, особливо норми, що встановлювали відповідальність за злочини. Злочином уважалася шкода, заподіяна життю, здоров’ю, майну, честі особи або всьому запорозькому товариству. «Козацьке право» передбачало досить широкий перелік злочинів, які залежно від об’єкта злочину, умовно поділяють (/. Грозовський) на декілька видів: військові (порушення правил несення служби, дезертирство, ухиляння віл служби); службові (розкрадання скарбниці, перевищення службових повноважень і зловживання службовим становищем); проти порядку управління і суду (непокора адміністрації, фальшивомонетництво, підроблення печаток і документів, кривоприсяга і кривосвідчення в суді); проти особи (убивство, завдання каліцт ва, ран чи побоїв, образа); проти власності (крадіжка, пограбування, приховування краденої речі, знищення чужого майів), проти морачі («зганьблення жінки нс по пристойності», перелюбство чи зв’язок із жінкою (на Січі), приведення на Січ жінки).

Мета покарання полягала у відплаті й відшкодуванні збитківта в залякуванні. Широко застосовувалися публічні види покарань. Покарання мали публічний характер. Вироки виносилися й виконувалися на площі привселюдно. Це робилося з двох причин: по- перше, вважалося, що публічне покарання було пересторогою дм інших козаків утриматися від злочинних дій; по-друге, великароль у справі винесення вироку та його виконання належала козацькій громаді. Для звичаєвого права запорозьких козаків було характерним установлення виду покарання без визначення його міри. Воію відзначалося значною суворістю. Широко застосовувалася смертю кара, сфера застосування якої (за 1. Грозовським) була досить близькою до визначеної Литовськими статутами. Щоправда, з часом застосування смертної кари звузилося.

Смертну кару, що поділялася на просту й кваліфіковану, здійо иіовапи закопуванням у землю (за вбивство товариша), повішання.u посаОженняи па гостру палю, утитеииям і забиванням біля ганебного CiiHMina киями. Зокрема, останньому покаранню, яке викопувалос< найчастіше, піддавали злодіїв, переховувачів краденого, боржлик осіб, що дозволяли собі перелюбство, вчинили бійку або насильство

Досить суворими були тілесні покарання, які залежно відМсТІІ поділялися на болючі (побигтя киями) і калічницькі (відсіка>111‘ носа, вух, кінцівок, таврування). За крадіжку, заподіяння тілссних ушкоджень часто карали покаліченням — ламали руку або ногу. Ув’язнення як вид покарання застосовувалося тільки як тимчасовий захід, до остаточного розслідування справи або ж до виконання смертного вироку. За дрібні провини застосовувалось прив ‘язуван- ня чи приковування до ганебного стовпа.

Відомостей про норми, які регулювали би відносини цивільно- правового характеру, збереглося дуже мало. Козакам були відомі такі складні юридичні поняття, як давність володіння, право першого володіння, нерівний розподіл стягнення. Норми звичасвого права встановлювали порядок володіння й користування землею, лісами, озерами.

Земля й усі угіддя вважалися спільною власністю. Землею користувався кожен, хто мав змогу її обробляти, а угіддя (особливо риболовні – лимани, ставки, степові річки) підлягали щорічному розподілу між куренями, яке здійснювалося жеребкуванням.

3 часом на запорозьких землях почала формуватися приватна вла- спість на землю (XVIII ст.). Цей процес відобразився і в праві. Так, у період Нової Січі, за спостереженнями вже неодноразово згадуваного авторитетного сучасного вченого I. Грозовського, посилилася відповідальність за збройні напади козапько-сслянських низів на землю старшин і багатого козацтва.

Зобов’язання виникали внаслідок заподіяння шкоди і з договорів. Звичасве право Запорозької Січі знало також різноманітні угоди. Найпоширенішими договорами між козаками були міна, ку- півля-продажмайна, дарування, позика, особистийнайм. Усі вони укладалися в усній формі (за винятком договору позики).

Суд на Запоріжжі був «простим, правіш і скоріш» іД. Яворпи- i|hKuii). Він не відділявся від адміністраціїта грунтувався лише на нормах усного права. Писані закони інших держав пе мали чинно- сті. У судочинстві брала участьуся військовастаршина. Рішення в особливо важливих справах виносив увесь кіш чи навіть рада.

Козацький суд у запорізьких козаків мав кілька інстанцій. Для козаків, що жили у палаиках, таких інстанцій було чотири: паланковий суд, курінний отаман, військовий суддя й кошовий отаман. Для січовиків першою інстанцією був курінний отаман. Звичайно справа вирішувалася тією чи іншою особою з середовища козацької старшини у межах її компетенції. Рішення підлягало негайному виконанню. Проте, в окремих випадках допускалося оскарження pi- шення нижчої інстанції козацького суду у вищій (Я. Падох).

У судовій пракзиці козаків існував єдиний процес розгляду як кримінальних, так і цивільних справ. За докази в судовому процесі правили визнання сторін, покази свідків, різні письмові документи (наприклад, розписки в одержанні грошей чи майна тощо) Судовий процес був усним. Розгляд справи починався з умовляння злочинця покаятись у вчиненому злочині, відмовитися від поганих справ і добре поводитися. Наприклад, викрадачів худоби у газар прощали, якщо вони давали присягу в церкві, що відмовляються від вчинення поганих справ. У разі відмови давати покази обвинуваченого допитували під тортурами. Мали місце катування пе лише в січовій, а й у паланкових в’язницях. Під час допиту військовий писар вів протокол. Коли злочинець визнавав свою провину, старшина на сходці виносила вирок, який відразу ж виконувався тут же. на місці злочину, або на ярмарку біля ганебного стовпа чн шибсниці.

За наявності достатніх пом’якшувальних підстав злочинця могли відпустити на поруки близьких. Останні зобов’язувалися в разі повторного порушення закону спіймати злочинця і доправити ного на Січ. Беручи до уваги наявність у злочинця па утриманні малолітніх дітей, дружини, смертну кару іноді замінювали побиттям киямн.

Отже, правова система в Запорозькій Січі була своєрідним інструментом військово-адміністративної влади.