національно-духове переформатування активу пасіонарної частини української нації

В’ятрович заявляє, що «слуги народу» хочуть через суд не пустити його в депутати

15/11/2019 admin 0

Зареєстрований Центральною виборчою комісією депутат Верховної Ради Володимир В’ятрович Зареєстрований Центральною виборчою комісією депутат Верховної Ради Володимир В’ятрович стверджує, що депутати з владної фракції «Слуга […]

Я учасник розмаїтих українських акцій з 1988 року.
Але сьогодні у Києві пройшла акція особлива, яких за 30 років ще не було.

Це було імпровізоване національно-духове переформатування активу пасіонарної частини української нації. Її не так політичного вибору – (вибір вже давно зроблений – десятиліттями триваюча національно-визвольна революція з метою наповнення незалежності національною державністю), а волево-емоційне вивищення воюючої спільноти та прихильників помимо біжучого політичного процесу.
Це йшов нобілітет, потенційна шляхта – ніким не визнана знать хоробрих і шляхетних, тих, хто не йде грабувати Україну а віддавав і готовий віддати за неї своє життя. Часто без винагороди і визнання заслуг.

Йшли колони ветеранів із батальйонів сформованих у областях і воїнів, які служили у призовах в ЗСУ з відомих бригад і родів військ.
Окремо крокували ветерани з відомих добровольчих батальйонів: Айдар, Донбас, Київська Русь..
Виділялися мілітарні добровольчі формації створені політичними організаціями із ідеологічною мотивацією: Азов, УДА, УНСО, С14.
Всі ці середовища вже мають напрацьовану традицію виховання-тренінгу членства і відрізняються між собою приверненням та набором кадрів, їхнім соціально-психологічним походженням і ментальним настроєм.
Мені найбільше сподобалася натхненна “коробка” Правого сектору, яка йшла пружно, “в польоті”, зі стриманою рішучістю й ідейною перейнятістю в поглядах.
Йшли козацькі групи, громадські організації, волонтерські середовища.
Попереду родичі поляглих у російсько-українській війні із портретами.

Але головним у цій зустрічі людей фронту і українського активу була не сама хода, не так кількість людей – коли голова колони вийшла через Хрещатик на Михайлівську площу, то завершення виходило із Володимирської на бульвар Шевченка, а настрій громади.
Люди, які створили живий коридор обабіч бульвару, без підказок політаніматорів: “поаплодіруєм-аплодіруєм… встайом і скандіруєм!..”, без інструкцій і заготовок, добровільно, за власною волею, не стихаючи побільше години аплодували ветеранським колонам і скандували: “Дякуємо!”.
Такого масового вивільнення емоцій і сутньостей, катарсису, очищення і піднесення не було за 30 останніх років в українському таборі жодного разу.
Були сльози на очах, стиснені вуста й зуби у ветеранів, ланцюг посмішок, жінки підбігали до воїнів з поцілунком і для фотографування.

Нація черговий раз оновлювалася помимо електоральних показників, результатів виборів, поза політиками, без промов, обіцянок, криків “Ганьба”, “Геть”, “На нари!” за замовчуванням відбувався процес демонстрації національного оптимізму, опору, устремління у майбутнє.
На чолі колони не було голів партій, які брали участь в останніх виборах, кандидатів у президенти, професійних депутатів, чиновників, не було партійних прапорів (окрім стягів батальйонів, ветеранських організацій і областей).

Так, йшла українська енергія без національного проводу, бойова українська воля.
Йшла на день народження України.
І цим нагадала широким масам денаціоналізованого населення та владоутримавачам, що Україна буде вільною.

Сергій Жижко