УКРАЇНІ ЗНОВУ ПОТРІБНИЙ РУХ. ХІБА ЩО З ІНШОЮ НАЗВОЮ

 

Інколи краще не дивитися по сторонах. Як на висоті, не дивитися, бо можна впасти. У відчай в даному разі. Нам дуже важливо не мати сумнівів, що й це минеться, ми відчайдушно віримо в Україну, наївно шукаємо в житті, яке нас оточує, аргументів для такої віри, але ж хочеться ще й гарантій, що завтра українське – є і буде.
Ми вдивляємось у списки новобраних депутатів, намагаємось розгледіти всередині однопартійної більшості «Слуг народу» якісь «протофракції» — «технократів», «порядних людей», «все ж таки патріотів»… — тих, хто в жодному разі не проголосує за, скажімо, антиукраїнське подання до Конституційного суду. Буває, що в цій кавовій гущі й складається щось для нас заспокійливе – коли не нараховується 300 голосів навіть разом з «Окупаційною платформою за смерть незалежної України».
… Але це що, єдина наша надія та опора?
Україні нині знову конче необхідний Рух, широкий спільноукраїнський Рух (ним власне і були обидва Майдани, волонтерство 2014-2015) без членства і обов’язкових внесків, Рух людей, об’єднаних спільним моральним, я би сказав родинним, боргом перед Україною. Звісно, він має називатися інакше, щоби виключити будь-які паралелі з недавнім минулим, бо це вже було, відпрацювало, дає сталі й не завжди позитивні асоціації. Не Рух, не НРУ «за перебудову» і не Народний Фронт — а щось принципово нове, скажімо, Дія — Спільна Українська Дія — СУД.

Партії? Вони нас уже не врятують, вони давно виродилися. Он їх — сотні в списках Мінюсту, їх уже й не розгледиш толком без мікроскопу, мов якісь колонії бактерій. Колись, коли будуть вичищені ці «авгієві списки», коли відбудеться фрагментація політичних напрямків і з’являться нові лідери, в якості обов’язкової умови подальшого існування, партії опікуватимуться деталями на кшталт пропорції вільного ринку і державного регулювання, а нині нам життєво необхідні гарантії незмінності цивілізаційного курсу України. І для цього згодиться лише надпартійна структура. І задачі її мають бути сформульовані максимально лаконічно, лише кілька принципових пунктів-вимог щодо того, що викликає нині найбільшу нашу тривогу:
1. Незмінність цивілізаційного курсу на Захід
2. Мир — лише за урахування життєво важливих інтересів України
3. Ні спробам закріплення в Конституції передумов дезінтеграції України
4. Ні будь-чиєму зазіханню на культурний та мовний простори України
5. Ні спробам ревізії декомунізації та фальсифікації історії України

Широкий народний протест, здатний вивести на вулиці сотні тисяч громадян, – це єдине, що впливає на владу (не лише нинішню і не лише українську), єдине, з чим вона змушена рахуватися. От такий, народний лише спротив і здатний гарантовано захистити українську Україну. А ще – тільки він при силі показати партнерам на Заході, що результати цьогорічних виборів можуть свідчити про що завгодно, але не про те, що Україна згодна повертатися «на підвал» російської імперії.
Україна досі стоїть і не падає, бо така її природа і в тому лише її спасіння. Бо спробуйте вдарити воду, чи зупинити вітер… Отож.

Sergij Tikhy

MIXADV

цікаве