Хто міг півроку тому чітко або навіть приблизно передбачити хід політичних подій в Україні? Майже ніхто… І зараз мало хто зпророкує чітко наслідки того, що розпочалося. Є два полюси пророкувань. Здебільшого, так звані порохоботи, займаються проросійським «клікушеством». Чуємо такий собі «вий невдоволеного контингенту», який часом видає себе за патріотів-пророків.
Прикро але саме ці “клікуші” домінують у суспільному просторі, а от інший бік ніби підігрує їм тим ,що ділиться своїми незрілими та недолугими думками. Цим вони підтверджують стару народну мудрість про те що у у декого може виникнути на умі, то дурень подібним жваво може поділитися. Але політика справа дуже тонка, і коли несеш у прямий ефір щось непевне, то треба не забути акцентувати увагу, що то лише просто особиста думка.
То що змінилося з 1 чи 21 квітня? Україна практично, як жила так живе у вирі надій та сподівань. Часу пройшло мало, тому і реальних зрушень катма. Кадрові зміни йдуть повільно і охопили деякі області поверхньо. А чому? Перемоги хотіли, її досягли, а кадрово до неї не були готові. Гасла про нові обличчя та нові підходи не опробовані в дійсності і не підготовлені. Від того і заяви про саботаж. Чиновники всієї України три місяці роблять те, що робив і екс-президент Порошенко – ховають кінці, розкрадають нерозкрадене, готують тили до відступу.
Всі чекали парламентських виборів та змін. 22 липня всі зрозуміли, що їх “зробили” ще раз, але поки що є все як було… Парламент перманентно “зникає”, а в новому її складі хоча і незначна як раніше, але затятіша опозиція з Опозиційної платформи і “Європейської солідарності” більше схожої на азійську припудрену європейськими гаслами. В регіонах змінили від десяти до двадцяти чиновників в середньому. Далі очікування , невизначеність і брак кадрів , а в кадрову нішу нахабно сунуться кадри Януковича і “русского міра”. І так майже всюди: нові обличчя з старими судимостями, в повітрі витають антиукраїнські особисті думки, що знижують рейтинг нової влади. Нові нардепи непередбачувано дивують. Тому і пішов “ропот” про відкат від декомунізації, мовних засад і тому подібного. Проукраїнський сектор політики оніміло ошарашений, а потім починає белькотати про повзучий наступ “русского міра”.
А як буде далі насправді – загадка під сімома печатками…
Анатолій Авдєєв