Русифікація України: команда Зеленського озвучила новий задум

Ми — не брати: як учені довели відсутність “рідства” між українцями і росіянами

22/08/2019 admin 0

Президент Польщі Броніслав Коморовський в інтерв’ю радіо ТОК FM зазначив: «Росія здійснила велику помилку з огляду на власні інтереси. Вона вирила траншею, наповнену кров’ю, ненавистю […]


Під час мітингу біля Верховної Ради України. Цього дня депутати ухвалили закон про українську мову. Київ, 25 квітня 2019 року
Під час мітингу біля Верховної Ради України. Цього дня депутати ухвалили закон про українську мову. Київ, 25 квітня 2019 року

(Рубрика «Точка зору»)

І ось знову. Здавалося б, я цій новині маю тільки радіти. Україна створює всесвітній російськомовний канал для боротьби за розуми.

Ну наче ото для мене вакансія. Російськомовний, підпадаю під квоти, роботу знайти складно – стрибай і аплодуй. Нові можливості, нові зарплати.

Проте ні.

По-перше…

Ось, скажімо, дивна річ. Щойно до влади приходять ті, хто працює в рейдерстві – в країні відразу починають рейдерити. Коли до влади приходить власник металургійних заводів і авіакомпанії – в країні відразу починають кошмарити індійський металургійний завод і авіакомпанію.

А коли до влади приходить команда російськомовних телепродюсерів – в країні відразу починаються проблеми в кінотеатрів і створюються російськомовні канали.

Мені сорок два роки. У такому віці я вже слабко вірю в такі збіги.

Щось я надто сумніваюся, що на російськомовному каналі за вплив на розуми показували б мій «Запоребрік». Щось мені підказує, що там, радше будуть «Свати», «Ліга сміху», «Вечірній квартал» і «Ржевський проти Наполеона».

Але справа навіть і не в цьому.

Я дуже добре пам’ятаю ту землю на Інститутській, яка ще через добу не встигла увібрати кров, і як моя нога провалилася в цю напівземлю-напівкров.

І ту тумбу, яку колупав снайпер.

І ті тіла, вкриті дитячими ковдрами на площі біля «Козацького».

Я дуже добре пам’ятаю ціну Майдану, щоб брати участь в реверсній русифікації країни.

Щоб повертати її назад в орбіту імперії, яка поклала стільки життів, щоб з цієї орбіти вирватися.

Білорусь тому яскравий приклад.

Мої проблеми – другорядні. Існування незалежної суверенної України важливіше, ніж мої заробітки і моя кар’єра.

Ось чому я, біженець, розумію це, а значна частина українців – ні?

Чому для мене, який не спілкується українською, потрібна україномовна Україна, а значній частині українців – ні?

Чому?

Мова – базис нації. Це настільки основне явище, що про нього, в принципі, навіть не має сенсу говорити. Як лікар онколог не говорить про те, що для успішного лікування раку потрібно дихати. Можна приймати скільки завгодно хіміотерапії, та коли ви не будете дихати, ефекту не буде. Це настільки очевидно, що ніхто з лікарів ніколи не прописує «дихання». Воно передбачено за замовчуванням.

Україна зараз має унікальний шанс. Такий шанс випадає їй раз на століття, принаймні востаннє він випав рівно сто років тому. Такі умови для самоусвідомлення себе як нації були в 1918 році. Тоді цей шанс було втрачено. Якщо втратити його і цього разу – боюся, буде потрібно ще сто років.

Ви знову хочете русифікувати Україну, друзі мої

Створення російськомовного каналу мало б сенс, якби половина країни не розуміла української. Але вона чудово розуміє. Не існує такої проблеми – донести до населення інформацію, тому що вона не розуміє мови.

Йдеться не про те, щоб українською говорило старше покоління. Цього не станеться. Воно як говорило російською, так і буде. Цього ніхто і не вимагає.

Йдеться навіть не про наших дітей. Мовиться про наших онуків.

Під час пікету Конституційного суду України, який тоді розглядав справу щодо конституційності «мовного закону Ківалова-Колесніченка». Київ, 26 січня 2017 року. (В кінцевому результаті КСУ в лютому 2018 року скасував «закон Ківалова-Колесніченка»)
Під час пікету Конституційного суду України, який тоді розглядав справу щодо конституційності «мовного закону Ківалова-Колесніченка». Київ, 26 січня 2017 року. (В кінцевому результаті КСУ в лютому 2018 року скасував «закон Ківалова-Колесніченка»)

Ви знову хочете русифікувати Україну, друзі мої. Стільки сил було покладено, в тому числі і на міжнародній арені, стільки життів, стільки праці, щоб вирватися зі сфери впливу російської мови, яку недоімперія, що втратила глузд, зробила інструментом своєї гібридної війни – а ви знову хочете затягнути країну назад.

І якщо це знову станеться – це означатиме лише одне.

Що Україна знову програла.

Тому що я вам гарантую – вони знову полізуть рятувати російську мову від бандерівців.

Через десять років чи через двадцять, через п’ятдесят – але обов’язково.

Обов’язково.

Нічого не матиме значення. Ні контент, ні передачі, ні суперкласна аналітика, ні боротьба за розуми.

Значення матиме тільки одне – в Україні знову буде російськомовне телебачення.

А отже, ваші онуки знову говоритимуть російською.

Шкода, що стільки життів втрачено марно.

Україна має бути україномовною. Крапка.

ОРИГІНАЛ ТЕКСТУ – ФЕЙСБУЧНА СТОРІНКА АВТОРА​

Аркадій Бабченко – російський журналіст, прозаїк, видавець журналу «Мистецтво війни», засновник проекту «Журналістика без посередників»