Козаки-листоноші. Про поштову службу на Січі

Провокатори перевернули і підпалили намет кандидата Поворознюка в Олександрії

20/07/2019 admin 0

У місті Олександрія Кіровоградської області в п’ятницю, 19 липня, невідомі зловмисники перевернули і підпалили агітаційний намет кандидата в депутати по 103 мажоритарному округу Олександра Поворознюка. […]

Козак-листоноша

Все розпочалося з Білої Церкви

Спочатку роль поштарів на Запоріжжі виконували люди, які випадково приїжджали на Січ. У 1675 році кошовий отаман Іван Сирко, написавши листа на ім’я гетьмана Петра Дорошенка, відправив його «через чумаків, що сталися на ту пору в Січі». Пізніше випадкових людей замінили навченими фахівцями-поштарями.

Перший поштовий пункт з’явився у місті Біла Церква, що на Київщині, в 1686 році. Він був спеціально створений для листування польського короля Яна III Собеського з Україною і Запорізькою Січчю.

З Білої Церкви кур’єри-листоноші прямували до Києва, великих міст Лівобережної України, а потім – до Січі. Зворотну кореспонденцію надсилали назад – до Білої Церкви, а звідти доставляли в Дубно, Львів і Заслав.

Поштова станція у Кременчуці

З версти – по копійці

Регулярне поштове сполучення на території Запорізької Січі (у вигляді спеціальних поштових станцій) з’явилося лише на початку XVIII століття. Кожній поштовій станції було наказано утримувати по 6 коней і до них мати трьох козаків, які зобов’язані возити пошту і різних посланців, з платою по одній копійці з версти за одного коня.

Розквіт січової поштової служби припав на другу половину XVIII століття, коли, за розпорядженням графа Петра Румянцева-Задунайського, козаки-запорожці створили досить розгалужену мережу поштових станцій. На спорудження житла для поштарів козакам дозволили вирубувати необхідну кількість лісу.

На кожній поштовій станції було велено заснувати постійні житла. В степах влаштувати землянки або мазанки для захисту від холоду в зимовий час, цілком відокремлені від козацьких зимівників задля позбавлення їх хазяїв від обтяжливих повинностей. На річках, у місцях переправ, з обох берегів зробити спеціальні пристанища, аби кур’єр не потребував переправляти коней з одного берега на інший, а міг би залишити їх на одній станції і, перебравшись на протилежний берег, отримати там нових коней.

Кореспонденція в козацькі часи

За будь-яку несправність неодмінно карали

На усіх поштових станціях козаки-запорожці встановили зразковий порядок. Кореспонденцію і кур’єрів треба було доставляти від місця і до місця негайно і безупинно. Коней поштових утримувати в повній справності, і у разі їхньої немочі або хвороби відразу замінювати новими.

До штату усіх поштових станцій було введено особливих доглядачів із числа військових канцеляристів, які ретельно заносили в спеціальну книгу всі пакети та листи, що перевозили кур’єри. А з метою контролю за діями доглядачів полковникам місцевих козацьких паланок ставилося в обов’язок проводити раптові перевірки, і будь-яку несправність з боку поштарів неодмінно карати. Як приклад від 1770-го року, 13 квітня, коли за потертий напис на конверті таємного листа на ім’я головнокомандувача графа Петра Івановича Панина був суворо покараний козак Герасим Сова.

За проїзд через поштові станції стягувалася подорожня платня, як з кур’єрів, так і з пересічних мандрівників. Безкоштовний проїзд дозволявся лише в особливих випадках. Так, у 1771 році, козаку Івану Полянському, що їхав із Запорізької Січі до Полтави у військових справах до генерал-аншефа князя Василя Долгорукова-Кримського, було видано «спеціальне свідоцтво на вільний проїзд в обидва кінці через запорізькі поштові станції.

Михайло ПАВЛОВ

На знімках:
1. За часів Запорізької Січі листоношами та поштовими кур’єрами були спеціально навчені козаки.
2. Поштова станція у Кременчуці з’явилася у 1731 році.
3. Навіть за незначне пошкодження кореспонденції козаки-листоноші несли сувору відповідальність.

Фото з архіву автора