Квартал “чорних лебедів”

Бугогардівське козацтво

28/03/2024 AA 0

Чорним шляхом З давніх-давен Середнє Подніпров’я стало вузлом усіх доріг. Безмежні степові гони сприяли становленню вільного, непокірного характеру тих, хто тут проживав. Хай то будуть […]

Дивлячись на нового господаря Банкової, одні бачать Голобородько, інші – Коломойського, дехто навіть Авакова, але не Зеленського. А він є.

© ishanin.livejournal.com

“- Дивись, тут все просто. Приїжджаєш перший раз з Кембриджа в Оксфорд – і палиш першого зустрічного в ніс!

– Навіщо?

– Щоб круто себе на районі поставити! “

Цю історію, розказану мені другом, який став в середині 90-х студентом британського університету, я згадала, спостерігаючи за поведінкою новообраного президента України, який увірвався з духовітого криворізького двору в макіавелліевского печерський дворик.

За минулий з моменту оголошення результатів термін Володимир Зеленський встиг:

– наплювати жування папірцями провокаційних заяв в Путіна;

– відмовити адвокату Трампа – Рудольфу Джуліані – в готовності бути сліпим знаряддям в боротьбі за перемогу на майбутніх президентських виборах;

– відмовити Курту Волкеру в спробах коригувати кадрові рішення в Адміністрації президента України;

– розпустити парламент ;

– опустити уряд;

– дати зрозуміти журналістам і всьому політичному класу, що вони – ніхто, і що президент має намір розмовляти не з планктоном, а з людським морем. Без посередників.

Таким чином новий глава нашої держави мітить територію і вибудовує своє уявлення про суб’єктності держави, вивішуючи червоні прапорці на межі втручання ззовні, а також робить заявку на захоплення контрольного пакета влади всередині країни. Щаслива людина, наділена владою, окрилений можливостями і ще не відчув важкість відповідальності і полон обмежень. Розвернися, плече, засверби, рука …

Неофіт поки ще не усвідомив в повній мірі ні ступеня своєї непідготовленості до посади, ні аксіоми – “чим вище пост у владі, тим менше амплітуда коливань”. Непродумане ворушіння зверху здатне маятником розірвати низи на шматки. Усвідомлення цього – не шлагбаум для змін, а необхідна умова успішного їх проведення.

У Володимира Зеленського – наполеонівські амбіції. В цьому немає нічого поганого, якщо вони підкріплені широтою наполеонівського кругозору, здатністю до стратегування і ресурсами. Або хоча б баченням того, як ці умови забезпечити. Ось про це і поговоримо.

Але для початку кілька слів про сам Зеленський. Дивлячись на нового господаря Банкової, одні бачать Голобородько, інші – Коломойського, дехто навіть Авакова, але не Зеленського. А він є. На публічному аверсі цієї людини – тепло родинних і людських цінностей, турбота про простих людей, дотепність народного месника. На реверсі – холод стали рішень під девізом: “Нічого особистого” і таке, що принижує людську гідність богемне хамство. При цьому Володимир Зеленський не прийшов до влади з метою стати багатшими Ахметова, як позавчорашній його попередник, або просто стати багатшими всіх, як вчорашній. Він дійсно хоче змінити країну. Причому різко, швидко, не соромлячись у методах.

“Угу, змінити під патронатом Коломойського …” – скептично помітять багато. Непроста тема. Зеленський – НЕ маріонетка Коломойського.Для того щоб нею бути, потрібно потрапити в мережі. На крадіжці бюджетних грошей або бути чиновником “на абонементі”, яке справляє послуги олігархові. У Зеленського немає компроматної залежності від Коломойського. І бізнес-залежності немає – продукти “95 кварталу” можуть виходити на будь-якому каналі.

Але є залежність психологічна. Шість років партнерства на одному каналі. Людські стосунки з тим, хто прочитав книжок більше, ніж деякі парламентські фракції, зрозуміло цинічний в бізнесі і, якщо хоче, привабливий у відносинах. Вплив Коломойського безсумнівно буде прокльовується в політиці і кадрах Зеленського, але далеко не в тому масштабі, якого очікували.

Ось лише кілька прикладів, коли Зеленський зміг сказати “ні”:

– Ігор Коломойський був проти дострокових парламентських виборів без зміни закону про їх проведення;

– Ігор Коломойський хотів зберегти посади за Юрієм Луценком і Олександром Турчиновим;

– Ігор Коломойський бачив значний загін своїх кандидатів в депутати під прапором “Слуги народу” – на мажоритарних округах і в списку.

Вибухнув на цьому тижні скандал був викликаний результатом перевірки чорнових списків СН на предмет зв’язку кандидатів зі структурами, афілійованими з групою “Приват”. Перевірку, до речі, проводили співробітники СБУ. В результаті все, у кого була знайдена зв’язок, з переліку потенційних кандидатів Зеленським були викреслені як “зашкварние” … До з’їзду ще є час. І “Слугу народу” все так же на виборах потрібні “Плюси”. Але поки так …

Андрій Богдан, юридично спірно призначений на пост глави Адміністрації президента, не є “смотрящим” Коломойського. Ну, трохи доглядають.

По-перше, у Богдана і Зеленського є своя історія відносин. Вона давня, автономна і досить довірча, що вкрай важливо для новообраного президента. По-друге, пам’ятайте, у президента Єльцина був прес-секретар Костиков, якого називали перекладачем з п’яного на російську? Так ось, для Зеленського Богдан не «смотрящий”, а перекладач з кулуарного на неофітський. З огляду на, що в Адміністрації Зеленський оточив себе домашніми капцями з тумбочки минулому житті, Андрій Богдан виявився єдиним вокулуаренним персонажем, знайомим з правилами навігації в держбюрократії і рифами реальних інтересів основних політичних гравців. Правда, лоцман з нього так собі. Оскільки з рифами він знаком, але чхати на них хотів …

Втім, як і на правила. І звідси – по-третє: Богдан – президентський блок живлення рішучістю, безцеремонністю і шапкозакиданням. Чи стане сильно підприємливий юрист і успішний бізнесмен блоком живлення президента, як багато хто припускає, – питання. Але джерелом проблем – вже став.

І тут доречно згадати про американців, які не бажають розбиратися в півтонах і сприймають Богдана як однозначне підтвердження контролю Коломойського над Зеленським. З цим фактором не рахуватися не можна. Якщо людина талановита, то вона талановита в усьому. Ось і Ігорю Валерійовичу вдалося стати точкою консенсусу, відновивши проти себе республіканців, демократів, Білий дім і Держдеп. Проекція цього консенсусу лягає і на главу Адміністрації, що ускладнює відносини президента України з Вашингтоном.

Крім того, ефективний глава Адміністрації – це досвідчений апаратник і майстер над цвірінькають, а не віце-президент, фонтанує заявами та ініціативами на тлі президента, який поки насилу намагається долати мовний бар’єр і по чуть-чуть усвідомлює бар’єр відповідальності за сказане.

Не забуваємо також, що глава Адміністрації – це стратег. Андрій Богдан – креативний спринтер, блискавичний і рішучий як рейдерське захоплення. Він – педаль газу. А хто виконує функцію балансуючого гальма і постачальника інтелектуального палива в механізм президентського двигуна?

За ідеєю, в балансі президентського оточення таку роль повинен виконувати перший помічник, місце якого зайняв Сергій Шефір, давній партнер і соратник президента по “95 кварталу”. Але поки що найдоросліший призначенець Зеленського швидше готовий до ролі ребе, що дає мудрі життєві, але не політично змістовні поради.

Можливо, Іван Баканов розумний і гідна людина. Але коли він буде йти у відставку з поста глави СБУ, він понесе з собою в кращому випадку відсотків 50 знань і розумінь про роботу цієї структури.Глибше його ніхто і ніколи не пустить. Так було з кожним, хто приходив з боку управляти Службою. Навіть якщо приходив чоловік був не тільки цивільною особою – продуктом революційної кадрової доцільності, а й особливо цінним агентом КДБ СРСР. Поки ж Баканов є скоріше бранцем структури, ніж її керівником: це мости в країні в перший день ламаються, а стаціонарна прослушка кабінетів працює справно. Почасти, внаслідок цієї обставини, в СБУ вважають, що незабаром Іван Баканов може поміняти крісло на Володимирській на те, що в кабінеті на Різницькій.

На тлі того, що моелем з громадянського суспільства і західних партнерів підкрадаються до повноважень СБУ, президенту ніхто не пояснив, що для здійснення його функцій при діючій Конституції вкрай важливо відкопати і реанімувати Службу зовнішньої розвідки.Очевидно, що Зеленському потрібно не рубати “Ліс” на комерційний кругляк Владиславом Бухарєву, а запрошувати когось із дивом врятувалися від деградації “лісників” і відновлювати ефективність структури.

В цілому призначення Зеленського і, в першу чергу, в АП свідчать про те, що у президента проблеми з делегуванням довіри. Чи не функцій, які не рішень, як це було у Порошенка, а саме довіри. За винятком Вадима Пристайко, здатного компетентно супроводжувати зовнішньополітичну діяльність президента і взявся за майбутній пост міністра “продавати такого слона”, Зеленський оточив себе бесконтентнимі, але довіреними людьми. Тими, хто пройшов з ним шлях в минулому житті і довів, що їм можна довіряти. Вони – фільтр між змістовними ініціативами ззовні і рішеннями, прийнятими президентом. Вони – перехідники, контролюючі напруга і смисли.

Президент – це людина, яка в день приймає сотню рішень. Знати все глибоко і досконало не може ніхто. Але рішення за президентом, а не за тими, на кого він запитально дивиться в очікуванні рекомендованого відповіді, довіряючи його формулювання людям тільки тому, що колись з ними було з’їдено пару унцій солі. Зовнішня політика, обороноздатність, енергетика, регіони, кадрова політика, взаємодія з іншими органами влади, бюджет, МВФ, НБУ … Кожна з цих тем – мінне поле. І жодного компетентного сапера.

Ситуація ускладнюється тим, що Володимир Зеленський в більшості питань не готовий до особистої експертизі. У його голові не існує напрацьованих шкал оцінки тих чи інших пропозицій. Напрацювання таких шкал була метою його попереднього життя. У своїй справі він професійно міцний. У новонабутий – вразливий і некомпетентний.

Зеленський – НЕ Нео, до потилиці якого можна підключити зонд і закачати вміння володіти карате або керувати вертольотом. Для того щоб сформувати власне ставлення до будь-якого з перерахованих вище питань, необхідно вислухати і зрозуміти десятки думок, і в результаті – скласти своє. Тільки так якісно заповнюються файли компетенцій. Коли ж їх своєю власною думкою заповнює окремо взятий дядько, бо так швидше, у президента страждає інтелектуальна вестібулярка, і з ним разом від стіни до стіни носить всю країну. При цьому потрібно пам’ятати: за порожнечу в його голові ведуть боротьбу не тільки сегменти оточення, щирі або користолюбні радники, олігархи і замовники корпоративів рангом поменше, але й геополітичні системи. Саме тому, що світогляд президента Зеленському ще тільки має бути напрацювати, поруч повинні були опинитися не тільки відмінники вірності і трієчники компетентності.

Поки впевненість в тому, що емоція здатна замінити компетентність, в президенті сильна так само, як і впевненість в тому, що нове покоління тотально має замінити всіх попередників. Для Зеленського зміна поколінь і є вичерпна відповідь на питання про стратегію змін.

Рецепт простий. В результаті парламентських виборів президент і його команда планують зацементуватися на всіх гілках влади: більшість в Раді і своє, сформований більшістю, уряд. Розставити нових людей на чолі переліку свежевиученних державних органів – і справа в капелюсі! Випускники Гарварда, Кембриджа, і “Кривоніс” оксфордовци встануть у рулів міністерств, комітетів, служб … і виявлять, що рулити нічим. Державні механізми розвалені, керованість втрачена, компетентність нижче плінтуса. Майже всюди корупційні піраміди імітують існування функціональних. Це коли гроші від слідчого до міністра обмиліваясь, але піднімаються і доходять, а виконання наказу міністра на шляху вниз може бути зірвано продажністю будь-якого з ієрархічних ланок, або низьким професійним рівнем виконавців. Часто доводиться чути: “Зеленський – не людина системи, і тому тільки такий, як він, може її зруйнувати”.Все правильно. Тільки системи немає. Її необхідно відбудовувати на нових принципах і з якісними кадрами.

Зіткнувшись з реальністю і усвідомленням повної відповідальності, Зеленський зрозуміє, що відеозверненнями і вдалими фразами від авторського цеху ситуацію не виправити. Кадровий склад може злиняти вже до зими. Бо доведеться приймати і реалізовувати безліч важливих, часом доленосних для країни, рішень.

Відносини з Росією. Кидатися хльосткими заявами із закликом до країн СНД повторити досвід України, яка проголосувала за несистемного людини, – можна. Тільки потрібно пам’ятати дві речі.

По-перше, опозиції цих країн вже окриляють українськими майданами, а потім прибивали до землі їх економічними і корупційними наслідками, які сусідні авторитарні лідери демонстрували в телевізорі своїм співгромадянам. По-друге, для того щоб грубити, потрібно мати за собою об’єднану країну (а 73% тих, хто проголосував проти Порошенка – це ще далеко не об’єднання суспільства); потрібно мати розвинений середній клас, який служить гарантом економічної стабільності, людської гідності, демократії, а не охлократії; і потрібен, зрозуміло, держбюджет, в якому ніде миші повіситися.

Не треба тягати тигра за вуса, а потім ховатися за народ на референдумі, відводячи людям право підписання капітуляції. Я, як і всі, бачу результати соціологічних опитувань про відносини з Росією і до Росії, і вони мене, як громадянина, чесно кажучи, не радують.Але президента обрали для прийняття рішень. І краще нехай буде погано йому, ніж нудно народу, який може жахнутися результатами власного волевиявлення.

Путін не поспішає закривати тему війни на Донбасі. Навіщо? Адже він ще не отримав того, що хотів, – ручну України. Зате російський бізнес поспішає вийти з пропозиціями до нової української влади в обхід обридлого пляшкового горлечка Медведчука. Уже зараз Київ, Відень і Варшава наповнені учасниками переговорів, що обіцяють золоті гори за нові схеми в постачаннях газу, вугілля, нафти з Росії в Україну. Пряникові лотки на тлі кремлівської виставки батогів. У цьому всім новому президенту ще належить розібратися. І бескоренной підхід Бориса Шефіра “тільки бізнес” – у відносинах з РФ ніяк не підходить.

Відносини з Америкою. Ще два тижні тому в стосунках з цією країною Україна могла проводити дипломатію тріумфу. Але історія з Джуліані, що дісталася в спадок Зеленському від попередньої влади, змастила враження Білого дому. А після кадрових призначень, які, повторюся, Вашингтон пов’язав однозначно з Ігорем Коломойським, дипломатія Києва перейшла в режим антикризової.

В результаті зусиль Волкера, Перрі, Чалого і Тейлора вікно можливостей для зустрічі Володимира Зеленського з Дональдом Трампом не закрилося: Володимир Зеленський вчора отримав запрошення від Дональда Трампа відвідати Вашингтон з офіційним візитом. Відбудеться він, правда, вже після зустрічі американського президента з російським. Можливо, в серпні-вересні. Зрозумілим є одне: це буде не обмін флюїдами. Звичайно, відбудеться предметна розмова щодо врегулювання конфлікту в Донбасі. При цьому потрібно пам’ятати, що для Трампа Україна – “фішка” на американо-російському переговорному столі. Там ще є “фішки” Сирії, Китаю, Венесуели, Ірану … На тлі великої гри практичного американського бізнес-президента всі ці “міст між Росією та Європою”, “буферна зона, що захищає Європу від Росії” – олдскульна нудность. Важливе питання до Зеленському на переговорах: “За що Америка стільки років в Україні долари платників податків проливала?” Прийшов час реальних бізнес-проектів: земля, газовидобуток, порти і т.д. До продажу землі Зеленський і його команда готові. А країни?

Некомпетентність влади і економічну слабкість країни відчувають як в Москві, так і в Вашингтоні. І в цій ситуації вкрай важливо тримати баланс, відчувати міру допустимого впливу. Час сміттєвих цін на активи не повинно стати часом брудних угод, що ведуть до втрати суверенітету.

Це лише частина проблем, які доведеться усвідомити і з коліс вирішувати Володимиру Зеленському. Якщо дивитися з учорашнього дня, може скластися враження абсолютної безнадії і неминучого програшу країни. Але якщо подивитися з завтрашнього, то, може бути, ми встали на правильний шлях?

Прийшов час змінюватися. Нам не вдається еволюція. Вона перетворюється в деградацію. Мовчки, про себе, порівняйте з 1991 роком цифри, якими описувалися площа країни .., населення країни .., ВВП країни .., промисловий потенціал країни .., науковий потенціал країни .., якість підготовки кадрів в країні … Нам потрібна революція.На цей раз не емоційна і праведна, а креативна і продумана.Новаторська революція.

Давним-давно в “Дзеркалі тижня” було написано: у нас немає сил і часу наздоганяти, ми можемо тільки стрибнути. Залишилося вирішити: куди, з ким, і як. Розуміючи при цьому, що цифра – це не панацея, вона не може замінити сенс, та й душа народу по блокчейнам НЕ фасується. Що демократія забезпечується громадянами , а не мешканцями. Що з друзями можна робити бізнес, але не управляти країною. Що горизонтально влаштованому державі буде вкрай складно виживати по сусідству з заскорузло-вертикальними.

Володимир Зеленський взяв на себе колосальну відповідальність, наважившись претендувати на пост капітана України в такий час і в такому її стані. Поки він зовсім нетвердо стоїть на палубі, зате в такій короні, яка дряпає ступні Бога. Амбіції – це вже дещо. Але для початку – найміть коректора на сайт президента, ладно?

У дитинстві мама мене вчила: люди діляться на два типи – тих, хто сміється, коли хтось падає в калюжу, і тих, хто кидається допомагати.Зараз в політичному і медійному класі старожили процесу розділилися на тих, у кого досвід не залишив місця надії, і тих, хто їм надія перемагає досвід. З жахом розумію, що мене зносить до других.

https://zn.ua/internal/kvartal-chernyh-lebedey-319409_.html

MIXADV

цікаве