facebook
СУРМА

Куди поділося українське багатство?

Українська делегація у ПАРЄ офіційно оголосила про рішення зупинити роботу в Асамблеї

26/06/2019 admin 0

Українська делегація у ПАРЄ офіційно оголосила про рішення зупинити роботу в Асамблеї на знак протесту проти повернення делегації РФ. Як повідомляє “Європейська правда”, про це заявив голова […]

На зорі незалежності, 1991-го, економіку України називали сьомою у світі за потенціалом: після США, Німеччини, Японії, Китаю, Росії та Франції. Одразу за нами була Велика Британія. Нам пророкували розкішне майбутнє… 28 років минуло. А ми? Перші за рівнем бідності, за темпами інфляції, за темпами зростання цін, за рівнем девальвації національної валюти, за рівнем корупції, за рівнем смертності, за втратою трудових ресурсів, за найнижчими пенсіями та зарплатами.

Куди ж подівся наш потенціал? Куди поділося українське багатство? Усе це назавжди втрачено? Чи ми маємо шанс усе відродити? Відповіді на ці запитання «Вголос» шукав у розмові з економ-географом, академіком Петром Масляком і доктором економічних наук Йосифом Ситником.

Який потенціал мала Українська держава 1991-го?

Йосиф Ситник:

Потенціал був значний і певною мірою спричинився до відновлення незалежності України. Але була проблема. Цей потенціал упродовж попередніх майже 70 років формувався за логікою та моделлю тодішнього держплану Радянського Союзу. У цій моделі були неймовірно переплетені й неефективні коопераційні зв’язки між підприємствами з різних республік. За таких умов Україна розглядалася не як самостійна й самодостатня держава, а була однією з багатьох складових планової соціалістичної економіки СРСР, де українська частка становила за різними оцінками 16-19 % від загалу.

Потенціал тодішньої України можна оцінювати за різними параметрами (вартісними, ресурсними, виробничими, трудовими тощо).

Наприклад, за даними Держстату у 1991 році в Україні виробництво деяких видів промислової продукції становило: електроенергія – 279 млрд кВт. год (у 2018 р. – 158,9), автомобілі – 193 тис. шт. (у 2018 р. – 6,6), цемент – 21,7 млн т (у 2018 р. – 8,9), тканини – 1030 млн кв. м (у 2018 р. – 87,8), взуття – 177 млн пар. (у 2018 р. – 20,1), ковбасні вироби – 852 тис. т (у 2018 р. – 242,4), цукор – 4786 тис. т (у 2018 р. – 1730) тощо.

Водночас людський потенціал у 1991 р. охоплював 52 млн осіб, з яких чисельність зайнятих у віці 15-70 років становила понад 24 млн осіб (у 2018 р. – 16,3), народжуваність становила 630,8 тис. осіб у рік. За цим показником через 27 років тенденція дуже негативна. У 2018 році в Україні народжуваність зменшилася до 360 тис. осіб, а чисельність населення зменшилася майже на 10 млн осіб – до 42,3 млн осіб. Але зважте на те, що перепис в Україні не проводили з 2001 року, тож цілком можливо (зважаючи на високу смертність і міграцію), що реального населення в Україні ще менше. Деякі експерти кажуть про 32-36 мільйонів.

У 1991 році ВВП України становив $77,4 млрд, Сінгапуру – $45,5 млрд. Де зараз Україна, а де – Сінгапур?

Що ж до вартісного виміру, то у 1991 році ВВП України становив 77,4 млрд дол. США в поточних цінах (дані Світового банку). Для порівняння – ВВП у Польщі тоді становив 85,5 млрд дол. США, у Чехії – $29,6 млрд, Угорщині – $34,7 млрд, а Сінгапурі – $45,5 млрд. Де зараз ці держави, а де – ми…

Петро Масляк:

Справді, найбільша наша проблема після здобуття незалежності була в тому, що економіка Україна була тісно пов’язана з економіками інших республік. Це робилося спеціально. Наприклад, виробництво Ужгорода прикріпляли до Магадана, виробництво Одеси – до Хабаровська. Керівництво Союзу знало, що абсолютно штучне утворення СРСР колись розпадеться, і, відповідно, намагалося максимально пов’язати республіки між собою. Жодної економічної потреби в такій співпраці не було. Винятково політичний розрахунок. За 28 років ми прийшли з цією системою до нуля. І тільки тепер намагаємось розірвати ці пута. Та й те тільки завдяки війні.

На Японію атомні бомби падали. Німеччина була розтрощена від краю до краю. Повністю. Там не нуль в економіці був, а мінус. І де зараз ці держави? Вони отримали економічне диво! Чому? Бо будували свою економіку на нових засадах, будували від самого початку. Якби ми пішли таким шляхом, сьогодні все було б зовсім по-іншому. Якби у нас прокотилася війна у 1991-му, якби це все було зруйновано і ми почали відбудову на нових засадах, як би це зараз цинічно не звучало, було б набагато краще, ніж те, що ми отримали від СРСР. Величезне, але відстале, позавчорашнє, на 90% спрацьоване.

Які галузі виробництва були розвиненими в Україні 1991-го?

Йосиф Ситник:

Промисловість була домінуючою. Вагоме місце посідали також сільське господарство, транспортні послуги, промислове й цивільне будівництво. За період 1991-2018 рр. в Україні відбулася стрімка деіндустріалізація, зокрема частка промисловості у ВВП знизилася майже втричі. Наприклад, у 1991 р. частка промисловості в структурі ВВП становила понад 42 %, у 2008 р. вже 33,6 %, а у 2018 році – лише 17,5 %. У структурі самої промисловості значну питому вагу становило машинобудування, приладобудування, добувна і хімічна промисловість, військово-промисловий комплекс.

Досить потужним у 1991 р. був аграрний сектор України, зокрема тваринництво, потенціал якого за останні 27 років фактично зруйновано, і воно зазнало дуже вагомих втрат. Відбулося масове зменшення у 3-7 разів поголів’я продуктивних тварин, зокрема великої рогатої худоби (скоротилося у 7,1 рази).

Більш стійкими до змін і конкурентоспроможними залишилися окремі підгалузі рослинництва. За роки незалежності зросло виробництво зернових і зернобобових культур, картоплі, овочів, плодів та ягід. Тільки завдяки рослинництву та його сировинно-експортному потенціалу зростає частка сільського господарства у ВВП України.

ВВП в Україні у 2017 році мав би становити $630 млрд. Тобто у 5,5 разів більше, ніж було

Якою була б Україна сьогодні, якби цими ресурсами розпоряджалися вміло?

Йосиф Ситник:

Важко однозначно відповісти, якою б була сьогодні Україна, якби… Проте якщо порівнювати Україну з тими країнами, які на початку 90-х років мали майже однакові стартові умови разом із нами та які досягли значного економічного прогресу, а також якщо врахувати український природно-ресурсний і людський потенціали, то Україна мала б сьогодні випереджати, наприклад, Польщу в 1,1-1,2 рази. Отож якщо величина ВВП у Польщі за 2017 рік становила 526,4 млрд дол. США, то ВВП в Україні мав би бути десь на рівні 630 млрд дол. США. Тобто це у 5,5 разів більше досягнутого рівня України у 2017 році (112,1 млрд дол. США). Якщо врахувати, що до початку російсько-української війни максимальний ВВП України був зафіксований у 2008 р. (188,4 млрд дол. США) та в 2013 р. (183,4 млрд дол. США), то Україна щороку втрачає фактично 55-70 % свого потенційного ВВП.

Унаслідок чого українська економіка занепала?

Йосиф Ситник:

Україна значно втратила виробничий потенціал, сформований до 1991 року, через суттєві прорахунки державної політики, різкий демонтаж планової моделі економіки та розрив кооперативних зв’язків підприємств без рівноцінної розбудови нової ринкової інфраструктури і формування нових соціально-економічних відносин, адекватних новим викликам самостійної держави та її національних інтересів.

«Творці» нової та безперспективної з огляду на широкі національні інтереси економічної політики намагалися (та продовжують дотепер) вперто застосовувати антитрендову парадигму економічної стратегії «держава без державного втручання». Тоді як у сучасних умовах розвитку світової економіки розвинені країни і ті, що розвиваються, активно повертаються до стратегії «активного державного втручання» стосовно забезпечення їхнього інтелектуально-інноваційного розвитку в глобальній конкуренції націй. Саме тієї стратегії, яка завжди приносила успіх високорозвиненим країнам у минулому.

Серед інших причин варто виокремити відсутність досвіду самостійної розбудови економіки, непрозорий спосіб проведеної приватизації, неврегульованість правового поля підприємницької діяльності, розмитість економічних правил і норм, недоліки банківської та фінансової систем, зрощення державних чиновників з олігархією. Головні зусилля підприємств у цих умовах зміщувалися із вдосконалення продуктових і технологічних інновацій до створення конкурентних переваг у позавиробничій «договірній» (лобізм, пошук провладних «зв’язків») сфері для отримання неринкових переваг у розвитку економіки підприємств.

Національна економіка України впродовж останніх десятиріч розвивається паралельно з економіками передових країн світу, проте в різних напрямах

Отже, незважаючи на наявний природний, ресурсний, людський і духовний потенціали, Україна швидкими темпами поляризується стосовно успішних націй, зокрема країн-сусідів із Центрально-Східної Європи. З іншого боку, ліберальні стратеги й популісти у владі цю нерівність намагаються поглибити через остаточне відчуження від українців національного потенціалу, цільово позбавляючи їх прав володіння надрами, розпродуючи пакети акцій національних акціонерних компаній, стратегічних держпідприємств і землі с/г призначення.

За таких умов національна економіка України впродовж останніх десятиріч розвивається паралельно з економіками передових країн світу, проте в різних напрямах.

Для передових країн і тих, що динамічно розвиваються національними трендами, є активне стимулювання економік і конкуренції, інтенсивне державне регулювання та підтримка інноваційної активності суб’єктів господарювання, регуляторне, монетарне й структурне сприяння кредитуванню реального виробництва і, особливо, стимулювання розвитку малого і середнього підприємництва й високих технологій шостого технологічного укладу, перехід до інтелектуально-знаннєвої економіки.

В українських реаліях маємо циклічну стагнацію економічного розвитку, глибоку монополізацію фундаментальних секторів економіки та високу концентрацію капіталу й власності серед декількох олігархічних кланів, штучну девальвацію української валюти, спровоковану урядом інфляцію цін виробників і споживчих цін, спустошення кредитного портфелю фінансових установ і конкуренцію уряду й реального сектору економіки за кредитні ресурси, а як наслідок – деіндустріалізацію промисловості та статус сировинної економіки з дешевою вартістю найманої праці і низьким рівнем добробуту й життя українців.

За 28 років можна було все це виправити, змінити, скерувати у правильному напрямі?

Петро Масляк:

Звісно, що можна було. Якби у нас вибудувалась інша політична система. Бо протягом останніх 28 років і до сьогодні ми живемо у кланово-олігархічній системі, системі тотальної монополії. А коли є монополія – тоді ніхто не думає про вдосконалення. Ти – монополіст. Що даєш, те й беруть. Для прикладу: пішли ви на ринок і хочете купити картоплю. Є 20 продавчинь – ходите, вибираєте кращу та дешевшу. Є одна продавчиня – вибору немає, купуєте те, що дає, яким неякісним і дорогим воно не було б. Хто ця продавчиня? Монополіст. Так от цей монополізм в Україні сьогодні фактично в усіх галузях. Він не те, що не зменшується, а розростається з кожним роком.

Як, наприклад, може знижуватися ціна на газ чи електроенергію, коли в нас абсолютні монополії в цьому секторі, а влада продовжує розпродавати олігархам облгази та обленерго? Це повна дурість! Ми виробляємо найбільше у світі олії (60% світового виробництва та експорту). Влада про це втішено рапортує… А тоді я заходжу до крамниці та бачу, що олія коштує 100-150 грн. Як це? Ця олія у нас копійки повинна коштувати! Ми трубимо з усіх усюд, що минулого року Україна 71 млн тонн зерна зібрала. І тут я  читаю: на 28% піднялася ціна на хліб. Як це?  Поясніть це з погляду економіки?! Це неможливі речі! Чим більше ми виробляємо, тим нижча ціна в нас повинна бути. А реально – усе навпаки. Усе тільки дорожчає. Це свідчить про що? У нас існує штучна монополія. І організувала це влада. Олігархічна влада.

Ви ж гляньте на США. Там, якщо якась фірма розрослася до великих розмірів, якщо вона тільки починає претендувати на монополізм, приходять державні пристави і безжально розділяють її на три частини. Тоді ці три компанії починають конкурувати. А якщо є конкуренція, вони починають випускати кращу продукцію і знижувати ціну. Так і в нас має бути.

Ми можемо вирощувати хурму та гранати, конкурувати з країнами не тільки помірного кліматичного поясу, але й субтропічного і навіть тропічного

Ми втратили все остаточно, чи можна щось відродити?

Петро Масляк:

Ні, не втратили. Ми можемо розвивати будь-яку галузь. Для машинобудування маємо метал, зокрема 75% світового запасу марганцю. Можемо розвивати військово-промисловий комплекс. До речі, один німецький учений у мене якось запитував, чого це ми, Україна, продаємо за кордон зброю… «Вона ж убиває»… Я вислухав і кажу: а ви знаєте, скільки зброї продала Німеччина за минулий рік? Він замовк, розвернувся й пішов. Ви ж зрозумійте: нас вважають за найпримітивніших дурнів! Вони будуть продавати танки, а нам казатимуть – ні, щоби ми не створювали конкуренції. Ми ж можемо багато насправді!

У нас є розум. У нас найбільша кількість айтішників у Європі. І це при тому, що в нашій корумпованій державі тільки п’ята частина з них працює офіційно. Тобто цілком можливо, що айтішників в Україні найбільше в усьому світі!

І земля у нас найкраща. Це факт. Можемо вирощувати що завгодно. У Черкаській області вже 50 гектарів землі засіяли ківі. А ще ми можемо вирощувати хурму та гранати, конкурувати з країнами не тільки помірного кліматичного поясу, але й субтропічного і навіть тропічного!

Економічна наука каже: будь-яка країна, яка запускає свою економіку, за два-три роки може перетворитися на розвинену державу світу. А ми 28 років не можемо перетворитися. Про що це свідчить? Про штучність економічної кризи в Україні.

Сильні економіки світу будувалися на засадах економічного націоналізму

Що робити Україні сьогодні, щоб дістатися передових позицій?

Йосиф Ситник:

Сучасна теорія економічних відносин і державного управління, а також передовий досвід розвитку успішних держав світу має спонукати українську націю до формування нової національної економічної політики та розбудови на її засадах систем державно-управлінських, інтелектуально-інноваційних, фіскально-бюджетних, фінансово-інвестиційних, виробничо-господарських, власницьких і конкурентних відносин. Природою їх є абсолютне право українців на вибір стратегічного напряму свого національного й економічного розвитку, а також максимізація в українських руках важелів впливу, власності, доданої вартості, найбільшої частки капіталу та матеріальних і нематеріальних активів у своїй державі.

Отож здійснювані впродовж багатьох років абстрактно-хронічні «реформи», які не мають чітко обґрунтованої мети та стратегічних цілей, є фатальними для української нації. Україні потрібна цілковита зміна системи економічного порядку в державі (з екстрактивних економічних інститутів (тобто інститутів, які забезпечують збагачення вузького кола монопольних власників, які формують владу завдяки ресурсам усього суспільства), відмова від політики зовнішньої залежності стосовно вибору ідеології реформ.

Національна економічна політика має спиратись на усвідомлений українцями власний, україноцентричний, логічно-обґрунтований, далекосяжний напрям розвитку на основі: економічних законів, засадничих національних цінностей і принципів, соціальної справедливості, формування культу й пошани до чесної праці й справедливого заробітку та прибутку, податкових зобов’язань в українському суспільстві. Щоб кожен працьовитий, інтелектуальний, підприємливий і творчий українець зміг себе зреалізувати в Україні, а не шукав щастя у чужих світах.

Жодна нація не здобувала економічної могутності, розпочавши розвиток своєї економіки на основі ліберальної моделі виключно вільного ринку, який служить маскою для колонізації, або поглинання ринків слабших держав та їх ресурсів. Різні нації завжди свої сильні економіки розбудовували на засадах економічного націоналізму (протекціонізму) і відстоюючи власні національні інтереси.

Тільки останній ідіот може думати, що Зеленський зламає олігархічну систему

Петро Масляк:

Щоби це стало можливим, нам потрібне абсолютне перезавантаження влади. Потрібна руйнація олігархічно-кланової системи та запуск конкуренції.

У нас у Парламенті роками лежать антиолігархічні закони про вкрай необхідні нашій державі реформи. І що? Вони десять, двадцять, тридцять років лежатимуть. Лежатимуть доти, доки при владі будуть олігархи, доки Парламент буде олігархічним. І тільки останній ідіот може думати, що цю систему зможе зламати Зеленський. Нам потрібна руйнація олігархічно-кланової системи. Передусім у Парламенті.

Яна Федюра, «Вголос»