Вибори не закінчуються. Життя теж

Люстрація на люстрацію. Як Зеленський і Євросолідарність підходять до очищення влади напередодні виборів

17/07/2019 admin 0

Зеленський запропонував люструвати всіх представників влади часів президентства Порошенка Після скандалу із призначенням Андрія Богдана, який підпадає під кілька критеріїв Закону про очищення влади, головою Адміністрації […]

Поки столичні аналітики пишуть про принципову сутичку «порядку денного війни» з «порядком денним холодильника» і «порядком денним народовладдя» на виборах президента, які відбудуться вже наступної неділі, на Кіровоградщині можна відзначити, мабуть, самий млявий перебіг кампанії за багато останніх сезонів.

І це, схоже, не змінять навіть традиційні загострення останнього тижня. Нескінченні килимові бомбардування словесами ангажованих штабами експертів з екранів ТБ, нестримний потік слоганів з білбордів уздовж доріг і безкомпромісні пікіровки армій новостворених профілів у соцмережах, схоже, дотла випалили будь-які емоції в тих, на кого були спрямовані. Виборців тобто. Нічого нікого вже не зворушує. Втім, не без «сплесків».

Фото - "Україна-Центр"
Фото – “Україна-Центр”

У полях

Напевно, найпомітнішою відмінністю президентської кампанії-2019 від усіх попередніх став її яскраво виражений ухід, як кажуть айтішники, «в хмару». З традиційних «полів». Інформаційне століття приходить і до нас: ніколи ще ставки на прямий контакт з людьми не були настільки низькими.

Ні, кандидати, звичайно, їздили, чинний президент Петро Порошенко два рази за грубо півроку у нас був. Але два з трьох основних, якщо вірити соціологам, претендентів на перемогу, Кіровоградщину не відвідали. За Юлію Тимошенко на її малу політичну батьківщину приїхали два не самих відомих нардепа з «Батьківщини» і співачка Анастасія Приходько.

Володимир Зеленський взагалі на публіці особливо не світився. Хтось із колег написав, що все це – продумана технологія. Мовляв, його завдання – бути «новим обличчям», решту виборець повинен додумати собі сам, і не варто дробити електорат конкретикою. Якщо вірити тим же соціологам, це працює. Наскільки добре – покаже підрахунок бюлетенів, але факт залишається фактом: хто очолює штаб Зеленського на Кіровоградщині, хто тут в «Зе! Команді» і чи є взагалі якась команда – невідомо.

Це теж, за великим рахунком, вперше так. Точно відомо тільки те, що десь є люди, які буквально заполонили регіональний сегмент Facebook профілями користувачів, які люто підтримують кандидата і мають неабияку кількість вільного часу на демонстрацію цієї підтримки. У всіх популярних групах соцмережі, що мають відношення до Кропивницького і області, в будь-який час доби. Коментувати, ділитися програмними картинками, голосувати в опитуваннях.

Події, пов’язані з кампанією «Зе» на Кіровоградщині, за великим рахунком, тільки там, в соцмережах, і відбувалися. Наприклад, 10 лютого сторінка «Команда Зеленського» назвала своїм представником в обласному центрі відомого хореографа Ігоря Спінула. А через два дні той на власній сторінці написав, що, мовляв, спробував, не підійшло. Нагадаємо, за оцінками фахівців, сьогодні аудиторія повнолітніх користувачів Facebook тільки в Кропивницькому – близько 100 тисяч. Вважай половина номінального населення, більша частина виборців міста.

Традиція?

Хтось чекає від виборів змін або, навпаки, збереження статус-кво, хтось – просто можливості підзаробити на наметах-роздатках, а наш брат-медійник чекає скандалів, та щоб голосніше. Вони на Кіровоградщині були, але, як і в цілому кампанія, мляві якісь. Та й згаданою віртуалізацією неабияк бите. Коли виборець дивиться в світ через екран гаджета, інформація про подію не просто стає важливішою за саму подію. Вона її повноцінно замінює.

Буквально на пальцях. Наприкінці грудня, коли офіційної кампанії не було, але всі ж усе розуміють, до нас приїжджав ще не кандидат Анатолій Гриценко. Тобто написав у тому ж «Фейсбуці», що проводив зустрічі, круглі столи, ефіри, але де все це було – ніхто досі не знає. Тоді ж на центральну площу Кропивницького вийшли люди з акцією протесту. Проти Гриценка.

– Туди прийшли п’ять чоловік з плакатами типу «Продав армію – продасть і Україну». Назвали цю акцію «До візиту Г» і принесли на площу гарбуза із зображенням самого Гриценко. Цікаво, що представлятися учасники акції відмовилися, а про сам Гриценко, щось знали слабо, – прокоментував подію журналіст Андрій Богданович в авторському відеоблозі «Погляд».

Це до чого: ні самого Гриценка, ні «акції п’ятьох» тут ніхто або майже ніхто не бачив. Зима, будній день. Залучення відбувається пост-фактум, через новинні стрічки, коментарі, пости-перепости…

Інформатизація стирає й територіальні межі. Наприклад, один з перших скандалів кампанії на Кіровоградщині «прилетів» з Києва, де зараз живе кримчанин Олексій Лисенко, учасник Євромайдану й АТО, ветеран полку «Азов».

– Сьогодні партія Тимошенко використала моє фото з передової для пропаганди своїх пораженських поглядів і проросійського порядку денного, – написав він у тій же соцмережі в листопаді минулого року.

Прес-служба полку відреагувала в куди більш різких виразах. А йшлося про газету «Центральна Україна», яку видає в Кропивницького громадська організація, заснована партійцями зрозумілої політсили. Її, як уточнив Лисенко, він не підтримує і згоди на використання свого зображення не давав. Фотографією бійця, до слова, проілюстрували статтю під заголовком «Нема кому служити».

А ось майстер традиційного жанру з вилами, цілуванням корів, купівлею трусів і отриманням абсолютно реальних стусанів Олег Ляшко у новому столітті, що раптом наступило, загубився геть. Жодного пристойного скандалу – хіба цілком явна агітація за нього з вуст колишнього лідера Партії регіонів на Кіровоградщині. Міський голова Олександрії Степан Цапюк особисто взяв участь у зустрічі кандидата з її жителями, в ході якої Ляшко вручав якісь грамоти та агітаційні пакети місцевим вчителям, лікарям та чиновникам, включно з секретарем міськради.

– Яка в нього команда, яка в нього голова, щоб в короткий час познайомитися з законом і дати ті пояснення і ті правки, які необхідні для поліпшення і працездатності цього закону, – в тому числі нахвалював Цапюк лідера радикалів зі сцени заходу.

Персони

Крім несподіваного для багатьох виступу олександрійського мера, було в місцевій кампанії з виборів президента ще кілька епізодів, пов’язаних безпосередньо з роллю окремих помітних особистостей.

Порівняно недавно для широкого загалу стала нарешті, очевидною відповідь на питання, кого підтримає регіональна організація «Опозиційного блоку» – Олександра Вілкула або Юрія Бойка. Точніше, на кого з них робить ставку екс-голова Кіровоградської ОДА, нардеп Сергій Ларін, який очолює осередок.

Другого березня обласна партконференція закликала Вілкула зняти свою кандидатуру. Перший заступник Ларіна в організації Андрій Тесленко, зокрема, заявив, що той не має шансів пройти до другого туру, а значить – відтягує голоси, дослівно, «у єдиного лідера опозиції» Юрія Бойка. Теза, безумовно, вимагає уточнень – опозицій в Україні нині чимало, і у кожної єдиний лідер, хоч нумеруй.

Несподіваний для багатьох «камінгаут», як стало модно говорити в останні роки, зробив вельми скандально відомий ще в недавньому минулому Кропивницький активіст Ігор Козуб. Його поява на форумі «Від Крут до Брюсселя. Ми йдемо своїм шляхом », де Порошенко офіційно оголосив про своє висунення в якості кандидата, викликало багато пересудів і версій, аж до приписування Козубу ролі «троянського коня» в стані місцевої президентської команди. Адже ще недавно його пов’язували з політсилою однієї з основних конкуренток.

– Коли були минулі вибори президента, я очолював обласний штаб партії «Батьківщина», – зазначив він сам у коментарі журналістам. – Я не розумію, чому Юлія Тимошенко не голосувала за Томос, за військовий стан. Є до неї питання.

Те, що хтось назвав би «перевзуванням на льоту», втім, ілюструє всеукраїнську тенденцію з підключенням частини громадських діячів патріотичного і націоналістичного спрямування, яких раніше складно було назвати провладними, до кампанії діючого президента. В плюс або в мінус, знову ж таки, покаже розтин виборчих урн.

Персональний зріз кампанії на Кіровоградщині підтвердив ще закономірність – поступове перетікання до лав більш привабливої в плані рейтингів «Батьківщини» здутого за чотири роки буквально в нуль переможця минулих парламентських виборів, партії Арсенія Яценюка «Народний фронт». З п’яти зареєстрованих ЦВК довірених осіб Тимошенко в нашій області двоє, Олександр Цертій і Сергій Лібега, – вихідці якраз звідти. В тій же п’ятірці директор облспоживспілки та депутат облради Петро Петрушевський, прізвище якого згадувалася в зв’язку з судовим розглядом про «кнопкодавство» при погодженні дозволу на розробку надр в Маловисківському районі і декількома кримінальними справами, зокрема про незаконне заволодіння майном.

Корупція …

Цілком традиційно, як в ході всіх без винятку виборчих кампаній в Україні, під час сьогоднішньої президентської чимало говорили про підкуп виборців. В черговий же раз – про «мережі», нібито створені для його здійснення різними штабами. Розслідування за фактами нібито йдуть. На Кіровоградщині представників однієї з парторганізацій, кажуть, масово викликають в обласну управу СБУ, щоб опитати з приводу.

В цілому була інформація чи то про три, то чи про чотири з гаком десятки кримінальних проваджень, відповідно до звернень про порушення виборчого законодавства в Кіровоградській області. Говорити про це серйозно, втім, сенсу особливого немає, таке тверде переконання автора цих рядків. Бо не сів виборчком горезвісного «сотого округу», що прогримів на всю країну на рубежі 2004 року і 2005 років. Бо під час кожної виборчої кампанії відкривають провадження, зокрема й про підкуп, які нічим значущим ніколи не закінчуються.

Уваги заслуговує хіба що знайдена журналістами, а не правоохоронцями, історія з можливою легалізацією коштів невідомого походження. Виключно тому, що тема розкрита, здається, вперше. Касир супермаркету з Завалля Гайворонського району, її сестра з сусіднього села і син цієї сестри, який сме шукає роботу, перерахували тій же партії «Батьківщина» на трьох більше 4 мільйонів гривень за півроку. Частинами, в основному рівними, по 149 тисяч гривень. Можливо, тому, що розрахунки від 150 тис. грн. в Україні потрапляють під обов’язковий фінансовий моніторинг Держфінмоніторингу.

Хоча, знову ж таки, можна подумати, що раніше про чорний нал ніхто в країні не здогадувався. Ну який ще нал може бути, наприклад, у кандидата в президенти від партії «Розумна сила», такого собі Олександра Соловйова, який висить у Кропивницького буквально через стовп? Пару-трійку, грубо до чотирьох тисяч в місяць тільки за кожен «борд». Плюс два з половиною мільйона застави в ЦВК. А якщо врахувати, що з 1996-го по 2015-й кандидат боровся з економічними злочинами в міліції, потім в податковій, потім знову в міліції, а потім, зовсім трошки, ще й у Національній поліції? Ні дня в бізнесі. Причому абсолютно зрозуміло, що цілком конкретні мільйони на кампанію Соловйова, як і десятків інших кандидатів, свідомо викинуті у відро для сміття. Так само, як і те, що ніхто не візьме нікого з них за вухо і не спитає: «Звідки, друже, в тебе мільйони, які ти готовий взяти і просто викинути?» І це шкода.

Ще деталь: у грудні минулого року київські соціологи з групи «Рейтинг» нарахували, що близько п’ятої частини населення Кіровоградщини позитивно ставляться до матеріальної допомоги від політиків під час виборів, третина займає нейтральну позицію, проти – менше половини опитаних.

Агресія!

Як вже було сказано на початку, рядовий люд у більшості своїй, схоже, «вигорів» емоційно з приводу політики та виборів, може зачерствів навіть. В силу різних причин. А ось у тих, хто задіяний, нерви, очевидно, здають – воно й не дивно, для багатьох чимало поставлено на карту. У цю кампанію було кілька «дзвінків».

Наприкінці січня в Кропивницькому невідомі напали на представника громадянської мережі ОПОРА Євгена Гурницького в під’їзді будинку, де він живе, розбили обличчя. Організація займається спостереженням за виборами, фіксує порушення законодавства – то білборди без вихідних даних, то плакати в недозволених місцях наклеєні, то політична реклама в газеті не маркована. З огляду на все сказане вище – просто смішно, а тому прагматичний сенс в залякуванні активіста не проглядається абсолютно.

Через місяць після цього інциденту цілком адекватні люди – політолог, кандидат наук, викладач місцевого педуніверситету Руслан Стадніченко і журналіст-політтехнолог Олександр Дануца – зійшлися в боксерському поєдинку на грунті навколополітичного конфлікту в соцмережі.

А ще через тиждень-другий напад агресії, правда, суто епістолярної, трапився у заступника голови обласної ради Ігоря Степури. Телеведучий Дмитро Гордон сказав в інтерв’ю, що не любить Степана Бандеру, Степура у відповідь написав, що той, дослівно, «повинен здохнути». Комусь, напевно, могло здатися, що найбільш притомною реакцією на таке стала б відсутність реакції. Але Гордон відповів відеозверненням, знову ж таки, дослівно, «я тобі кадик вирву, сука» і т.д., зайвий раз підтвердивши, що ні. Не все в нормі.

Хотілося б закінчити на позитивній ноті – мовляв, ось вибори пройдуть, всі заспокояться, помиряться і, взявшись за руки, побіжать підстрибом разом будувати нову європейську Україну на чолі з новим (або не новим) президентом. Але так не буде.

По-перше, тому, що через півроку парламентські вибори, а потім через рік – ще одні, місцеві. Мізки продовжать прасувати через все, через що дістануть, пережити б при здоровому глузді. По-друге, тому, що, як показує практика, найскладніший і найнебезпечніший етап українських виборів починається після їх закінчення. Добре б до осені взагалі дошкандибати без серйозних потрясінь, непоправних помилок і неповоротних втрат.

І, нарешті, по-третє – головне, мабуть: у нас без виборів є з приводу чого напружитися, хіба ні? Хто б не взяв трофей, «по хлопку» не скінчиться війна, не вирівняються все польові дороги, не стане мінімальна зарплата тисячу доларів. Зміни – вони ж процес, а не тумблер – вкл, викл. Якось про це багато хто забуває часом…