facebook
СУРМА

Г Е Н І Й О Д Н І Є Ї Н О Ч І

 

Своєрідний внесок у поширення Тарасової спадщини серед різних прошарків тогочасного суспільства зробив професійний педагог і композитор – аматор Данило Якович Крижанівський. У офіційних довідниках і енциклопедіях дані про цю неординарну людину надзвичайно скупі і багато у чому перекручені. Повідомляється: народився 29 грудня 1856 року на Херсонщині. Де конкретно – не вказує жодне видання. Науковий аналіз наявних документів дозволяє назвати місцем народження Данила Єлисаветград (він був на той час другим після Одеси культурним центром Степового правобережжя України). Підтвердженням даної версії є те, що хлопець навчався у Єлисаветградському духовному училищі – найстарішому подібному закладі у північному Причорномор’ї, відкритому у 1824 році. (Тепер у приміщенні училища розташована ЗОШ № 14).

Подібних закладів у всій Україні на той час було трохи більше двох десятків, на території Херсонщини три, одне з у місті над Інгулом. До училища приймали дітей духовенства віком до семи років. Прізвище Крижанівських фіксується серед священнослужителів Єлисаветградської єпархії. Зокрема, Степан (нар. 1891 р.), був протоієреєм Кафедрального собору Кіровограда до 1954 року. (Можливо, він онук  Данила). Отож, найперші знання хорового співу і музики Данило здобув у нашому місті, а продовжив удосконалювати їх у Одеській духовній семінарії.

Однак служителем духовного культу Данило не став, він віддав перевагу світському життю і закінчив повну освіту на слов’янсько- російському відділенні Новоросійського (Одеського) університету, після чого викладав старослов’янську та латинську мови у Болградській класичній чоловічій гімназії. А музика залишалася його найбільшим і найкращим захопленням. При гімназії Крижанівський створив хор хлопчиків, який успішно виступав на гімназійних концертах та урочистостях. Все своє коротке життя (Данило Крижанівський прожив усього лиш 37 років) самодіяльний композитор, паралельно з викладанням гімназійного предмету, писав музику. Та ще яку! За рахунок гімназії було видано збірник його хорових творів, а одеський музичний олігарх Цанотті фінансував книжку романсів і пісень талановитого композитора.

Твори Данила Крижанівського були варті уваги меценатів. Показовий такий приклад. У 1888 році в Одесі відкривали пам’ятник поету О. Пушкіну. Був оголошений конкурс композиторів на кращу музику до важливої для культурного життя південної Пальміри події. У Росії тоді було немало професіоналів високого рівня, чиї твори звучали у театрах і салонах високопоставлених чиновників. Але переміг у творчому змаганні композиторів нікому не відомий молодий викладач мови у гімназії. Про його хорову оду «Пам’ятник» на вірш Пушкіна писала чи не вся преса Одеси, а антрепренери поспішали укласти угоди на участь автора оди у концертах. Та був у творчих мріях Данила Крижанівського один бажаний, милий душі задум, про який він давно мріяв.

Одного теплого осіннього дня 1886 року молодий учитель гімназії Крижанівський вирішив відвідати міський театр, де розпочала гастролі театральна трупа Марка Кропивницького. З керівником її, Марком Лукичем, Данило познайомився після перегляду спектаклю «Дай серцю волю, заведе в неволю». Саме тоді композитор почув незвичайного звучання музичний твір у виконанні театрального дуету «За сонцем хмаронька пливе» на слова улюбленого Дмитром поета Тараса Шевченка. Автором музичної композиції і одним із виконавців був Марко Кропивницький. Данила актор полонив ще раз, коли натхненно читав зі сцени дев’ять строф вступу до балади Шевченка «Причинна». Такого читання Тарасової поезії Крижанівському чути ще не доводилося. Голос, дикція, жести гіпнозом охопили свідомість композитора.

Він ледь дістався оселі і відразу сів за фортепіано. На папір лягали ноти лірико-урочистої музики, які ще дужче підсилювали емоційний зміст Шевченкової поезії. У голові композитора поставав могутній Дніпро – Славутич, який з ревінням і стогоном горами підіймає між берегами могутні хвилі і гне до землі високі верби. Думки композитора, мов той блідий місяць, то виринали, то потопали у нотному сплетінні музичних звуків…Тієї осінньої ночі 1886 року у провінційному Болграді народився музичний шедевр, якому судилося через століття стати позивним сигналом Національного радіо незалежної держави України. Данило ще і ще раз програвав мелодію, поправляв, переробляв, доповнював. І коли відчув, що твір можна виставляти на загал, взяв перо і чітко вивів на нотному аркуші: «Присвячується Марку Лукичу Кропивницькому». Нашвидку обполоснув холодною водою стомлене від безсонної ночі обличчя, ковтнув на ходу учорашнього чаю і помчав до театру, де з ранку збиралися актори на репетицію.

Марко Лукич, як завжди, прийшов раніше, і першим, кого побачив біля лаштунків, був учорашній знайомий композитор Крижанівський… І полетіла пісня соловейком голосистим над усією Україною. Співали її у театрах під час спектаклів і кобзарі у селах і хуторах, у години радощів і смутку, на шкільних уроках музики і співів, запорожці затягували її під час військових походів і перепочинку. Про популярність пісні залишила письмові спогади старожил Кіровограда, шанувальниця таланту М. Кропивницького Марія Зерцалова. «Це було на початку 70-х років, узимку.(У тексті помилка, треба –на початку 90-х. Ю. М.). По Єлисаветграду поширилася чутка, що в залі Громадського зібрання відбудеться концерт для студентів та учнів за участі нашого земляка М. К. Кропивницького. Зал був переповнений. Спершу пройшла літературна частина, потім хтось грав на скрипці, віолончелі. Публіка чекає, нервує. Та ось на підмостках з’явився Марко Лукич. Грім оплесків. Він почав з Шевченка: під акомпанемент виконав «Реве та стогне Дніпр широкий…».

Співав без вишуканих правил і норм, без підкреслення свого вміння, а так, як пісні співає народ. Це була широка зорова й слухова картина. Я сиділа в німому захваті, дивилася на його натхненне обличчя і бачила все: і Дніпро, і хвилі, і місяць серед хмар; я чула, як сичі перекликались і як скрипів ясен. Після пісні я довго не могла отямитись, а потім і сама почала аплодувати. Публіка реве, плеще, тупає ногами. Зі сцени його не відпустили… Після концерту молодь випрягла коней з візка і сама відвезла Марка Лукича до готелю».

Данило Крижанівський має  ще одну широко відому свою пісню «Чи у полі, чи у борі» присвятив Марку Кропивницькому. Композитор подарував драматургу ноти створених ним пісень. При цьому варто зазначити, що Марко Лукич сприяв розвитку молодого таланту і щиро дбав про поширення творчості українського композитора. За сприяння гучно уславленого на той час драматурга і режисера та особистої грошової допомоги Кропивницького світ побачили дві збірки українських пісень Данила Крижанівського – у 1884 та 1886 роках. Але до широких мас вони не дійшли. За наказом київського генерал-губернатора увесь наклад творів був конфіскований, бо у збірниках автор не вмістив… жодної російської пісні, навіть згадуваного пушкінського «Пам’ятника». Натомість наказали Болградській гімназії за свій кошт видати твори російські, написані Крижанівським.

Та не чужі пісні принесли всенародну шану синові українського народу, який віддав йому свій неперевершений талант. Пісня «Реве та стогне Дніпр широкий» витримала до 1917 року 15 видань. Сьогодні її щодня слухає 45 мільйонів населення України та ще ті за межами батьківщини, хто користується послугами Національного радіо, чиїми позивними є музика. Помер Данило Якович Крижанівський 14 лютого 1894 року в Одесі. Про нього дозволю собі сказати словами його улюбленого Тараса Шевченка: Доки сонце з неба сяє – Тебе не забудуть…
Світлина: колишнє Духовне училище (ЗОШ № 14).

На данном изображении может находиться: дерево, небо и на улицеНет описания фото.
 
Юрій Матівос