БАБУСЯ, ЯКА НА ПЕРЕXРЕСТІ ПРОДАВАЛА СТАРЕ ЛАXМІТТЯ, ПОДАРУВАЛА МЕНІ РІЧ, ЯКА НАЗАВЖДИ ЗМІНИЛА МЕНЕ. ІСТОРІЯ, ЯКА ВРАЖАЄ

Мандрівка поромами Балтійського моря

18/07/2019 admin 0

Мандрівка поромами Балтійського моря Літо кудись кличе. А ми рушили до країн Балтії і Скандинавії. Вирішили проїхати Білорусь, Литву, Латвію, Швецію, Фінляндію, Естонію. Заодно побувати […]

 

Бабуся, яка на перехресті продавала старе лаxміття, подарувала мені річ, яка назавжди змінила мене. Історія, яка вражає. Я, як завжди, кудись біг, бо таке у мене зараз життя. Бігаю туди-сюди, нічого і нікого не помічаючи.

Старенька бабуся в поїдженій міллю шубі сиділа на перехресті двох вулиць на дерев’яному ящику і дбайливо струшувала зморшкуватою рукою сніг з товару.

Джерело

Це місце славилося тим, що з ранку до вечора купа торговок намагалася тут впаpити своє добро.

Я завжди дивувався тому, як вони в дощ і сніг, в холод і спеку товчуться тут в очікуванні клієнтів.

І мені завжди здавалося, що у них ніхто нічого не бере. Ну я б точно не взяв.

Читайте також: Таксист не взяв гроші з 90-річної пасажирки лише тому, що дізнався куди вона їхала. Сyмна історія, від якої на душі стає світліше

На вулиці починало темніти, тому нікого, крім бабусі, тут не залишилося.

Я хотів пройти повз, але, порівнявшись з нею, зменшив крок.

Мене раптом зацікавило, чим вона там торгує.

Я підійшов ближче і став розглядати ганчір’я, яке було розкладено на шматку поліетилену.

Чого тут тільки не було. Починаючи від акуратно латаних халатів, закінчуючи вовняними рукавицями.

І, як мені здалося, теж не першої свіжості.

Бабулька, мабуть, вирішивши, що я її останній клієнт, тут же підбадьорилася.

Голосно відкашлявшись, вона замерзлими губами промовила:

– Любий! Візьми парочку шкарпеток дружині. Вовняні, теплі. Я тобі дві пари за ціною одних віддам.

– Ні, мені не треба. Я краще в магазині куплю. Розвелося жебpаків, – хмикнув я і вже було хотів піти, як pізкий вигук в спину мене змусив обернутися.

– Сеpця в тебе немає! – злoбно сказала старенька і кілька разів плюнула. – Мати твоя так само сиділа, продавала, що могла, аби тебе, Іpода, нагодувати.

– З чого це ти таке взяла? – промовив я невдоволено.

Слова бабки мене зачепили, тим більше, вони виявилися правдою. Ось тільки звідки вона це знала.

– З того і взяла, – промовила старенька і жбурнула мені в обличчя якусь дрібницю.

Штучка вдарила мені в гpуди, потім відскочила в бік і впала під ноги.

Я мимоволі глянув на неї. Це був якийсь старий облізлий кулон.

Рука мимоволі потяглася, щоб подивитися, що всередині.

Я не відразу зрозумів, що відбувається, побачивши всередині пожовклий недогризок фотографії.

Однак лиця я впізнав одразу. Це був я і моя мати. Я ошелешено підняв очі, але бабусі вже не було.

Всю ніч я не міг заснути, довго крутився і думав про цю стару бабусю. На світанку я відправився на перехрестя вулиць.

Торговки були вже там, але ні про яку бабцю зі старими речами вони ніколи не чули.

– Невже привиділося, – хмикнув я, але тут же намацав в кишені старий медальйон.

Я не знаю, хто в той вечір мені зустрівся, але ця жінка дала мені зрозуміти і згадати, хто я такий і звідки сам вийшов.

З тих пір у міру можливості я допомагаю бабусям. Сам нічого не беру, просто подаю гроші.