Кіровоградщина на сторінках щоденника німецького академіка

1774 року вчений-природознавець, академік Санкт-Петербурзької Академії наук, німець, керівник експедиції Й.-А. Гільденштедт здійснив опис Єлисаветградської провінції.
6 червня він занотував до свого щоденника, що в районі р. В. Виска неподалік шанця Виски знаходився “так званий старий майдан, або селітряні пагорби. Між цими пагорбами лежав камінь форми стиснутого циліндра, футів 7 довжини і 11/2 фут ширини, висічений з місцевої породи червонуватого польового шпату; це мала бути статуя, людини, що можна було бачити за лінією носа, рота, шиї та складених на грудях рук, проведених поверхнево і грубо. Це єдина статуя, помічена мною до цих пір на західному боці Дніпра, вона набагато простіша тих, котрі бачив я на східному його боці”. 14 червня в південній частині провінції дорогою від Зеленої до шанця Жовтого науковець зафіксував “місцевість, де раніше виготовлялася селітра, про що свідчать вали й пагорби”.
Щоденник академіка після його смерті вийшов 1791 року у столиці імперії німецькою мовою в опрацюванні уродженця Берліна, професора природньої історії, академіка П. Палласа. Мешкаючи в спадковому селі під Єлисаветградом у 1839 – 1845 роках член Одеського товариства історії та старожитностей (ОТІС) Г.І. Соколов, з-поміж інших наукових занять, перекладав цю публікацію. 1848 році в “Записках” ОТІС він повідомив, що переклав ту частину, де йдеться про Єлисаветградську провінцію, плануючи її видати.
З 16 лютого по 29 березня 1889 р. переклад про центральноукраїнський відрізок подорожі Й. Гільденштедта опубліковано в газеті “Єлисаветградський вісник” за підписом в останній подачі “В.Я.”, що використовував як псевдонім В. Ястребов. Тут, у примітках до згаданого запису від 6.6.1774 року вказано, що майдан в районі шанця Виски за даними О.О. Браунера, повідомленими Московському археологічному товариству, є найбільшим із городищ Єлисаветградського повіту. Тож і перекладач виявив сумнів щодо виробництва тут селітри у стародавні часи, вважаючи, що це були не розкопані могили, а давні городища. При цьому, у примітці до запису від 15 червня вказано, що населення називає цю місцевість Розкопана могила, як її зазначено й на карті вид. Генштабу.
Записи академіка під час подорожі Єлисаветградщиною видані українською мовою 2005 року А.В. Пивоваром. У передмові упорядника підтверджуються відомості (піддані сумніву в примітках до публікації 1889 року В. Ястребовим, який висловив усталене для своїх часів припущення, зумовлене браком інформації, з попередньої історії краю) про виробництво селітри у верхів’ях Висі. Ці місця, зокрема, на початку ХVІІІ століття належали миргородському полковнику Д. Апостолу. На карті Дебоскета 1745 року тут вказана Миргородська могила. Схоже призначення могла мати і Могила Каштеляна, позначена на цій карті в районі річок Жовтої і Кам’янки. На думку упорядника, давні традиції селітряного промислу могли негласно відродити старшина й козаки компанійських полків, головна ставка яких тривалий час перебувала у слободі Жовтенькій. До цього додамо, що Й. Гільденштедт міг краще орієнтуватися в зовнішніх (ландшафтних) ознаках виробництва селітри, тому що воно було характерним для часів П. Палласа, коли використання для цього культурного шару курганів дозволялося імператорами й імператрицями (ХVІІ – ХVІІІ століть).
*   *   *
У другій половині ХVІІІ століття опубліковано перші описи, огляди старожитностей краю, наслідки курганних розкопок у межиріччі Великої Висі й Інгульця. Цим було започатковано історіографію археології на українських землях. Публікації відображають тогочасний рівень наукових знань, а, отже, деякі положення, висновки в наступних століттях були уточнені. Але для того часу її автори-німці були фактично найкваліфікованішими теоретиками і практиками в цій галузі на терені імперії. Представниками цього етносу у ХVІІІ столітті складали три чверті складу академії наук. Тож і їх праці нерідко виходили саме німецькою мовою. Причому при перекладі їх прізвищ російською, деякі з них дещо спотворились, принаймні у сучасному прочитанні. Так, Müller у Петербурзі став Міллером, Bacmeister – Бакмейстером, Güldenstädt – Гільденштедтом.
Сергій Шевченко,
краєзнавець, кандидат історичних наук