Вони – Україна? Чиї насправді армія, мова і віра

ДНІМ RIP І знову репутаційне

10/12/2018 admin 0

ДНІМ RIP І знову репутаційне Впродовж останніх днів тема “конкурсу” на директорську посаду лишається актуальною. Найсумніше – тези деяких людей про необхідність згуртуватися навколо нової […]

Чия армія, мова й віра – того й влада. Так було завжди.

Вони – Україна? Чиї насправді армія, мова і віра - image PA070078 on https://kyivtime.co.ua

«Ми Україна» – цю високопарну фразу, вкрадену і перефразовану ще в Людовіка XIV – піарники вклали в вуста Президента і зробили ключовим меседжем.

То хто ж вони і чия насправді мова, віра і армія панує в Україні?

Відключаючи мікрофони і скидаючи вимушену гримасу державного діяча, більшість владців автоматично включають режим м@скаломовності.

М@скаломовними є засідання стратегічних шісток при Президентові, закриті засідання Кабміну, селекторні наради чиновників. Іноземця, що приїхав з-за кордону зустрічає окупаційноязничний чиновник. Далі йде окупаційномовний поліцай. Бо його особисто вчить ненавидіти країну, націю та Конституцію принципово окупаційномовний міністр МВС. Окупаційномовний офіціант, таксист та касир лише доповнюють враження.

Вони – нащадки окупантів та їхні прислужники – це Україна?

Окупаційномовність – це як маркер неоколоніального політичного класу від старих совків до нової комси Сєрьож і Мустафів.

Узкій – це язик їхнього минулого, комфортний спосіб спілкування з близькими, язик їхнього думання, а отже і планування майбутнього.

Російська мова панує у владі, серед олігархів та у сфері шоу-бізу.

Отож, в тріаді мова, церква, армія, мову на бігбордах було б чесніше замінити на язик.

Віра. Навіть на п’ятому році війни московська церква має абсолютну матеріальну перевагу. В її руках окуповані лаври, монастирі, собори. Вона попереду за кількістю парафій і церковного майна. На територій органів державної влади, силових структур привілейований статус і досі мають капища Моспархату. І навіть поряд з риторикою томосу, влада заявляє що зробить усе, щоб вкрадене в українців майно залишилося злодіям, і обіцяє його захищати. І попри те, що більшість українців підтримують українські церкви, на владному олімпі якраз навпаки. Навіть церква Моспархату у приміщені ВРУ говорить промовистіше, ніж заяви владців з трибуни.

Було б дуже зле, якби результатом боротьби за томос на верхівці нової церкви опинилися ті, що сьогодні розсікають на елітних авто і живуть в елітних віллах під егідою УПЦ МП. Тому боротьба за нашу віру, автокефалію церкви триває і переважно всупереч владним безбожникам і фарисеям.

Здавалося б найпростіше відповідати про армію. Армія, яка п’ятий рік протистоїть відвічному Ворогу заслуговує на підтримку і пошану. Але чи отримує армія від владців те чого заслуговує? Скільки нових воєнних виробництв запущено в Україні після початку війни, ліній виготовлення боєприпасів, порохів? Відповідь риторична. Україна навіть не пустила на свою територію світових виробників зброї. Верхівка армії, вінцем якої є рускій за національністю колишній керівник академії МВС Полторак, нелюстрована і неочищена від російської агентури, є радше контрреволюційною і почасти зводить нанівець революційні пориви нації.

Провалено реалізацію Стратегічного обороного бюлетеня, нагадаю вже цього року у системі управління та структурі ЗСУ мали б бути введені натівські стандарти. Режим навіть не спромігся замість окупаційних назв військових відділів повернути історичні рій, чота, сотня, курінь, замість отдєлєній, взводів, рот та батальйонів. Отож і в армії та за армію триває запекла боротьба.

Тому й не пишуть на бігбордах чия мова, віра й армія, бо там, де мало б бути українська і нині панує чужа мова, привілейований статус має чужа віра і постколоніальне насичене російською агентурою керівництво ЗСУ…

Тому боротьба за Мову, Віру і Армію триває. Бо чиї мова, віра і армія – того й влада…

Юрій Сиротюк