facebook
СУРМА

Українці користуються шрифтом Петра І, а треба своїм – каліграф Чебаник

ДНІМ RIP І знову репутаційне

10/12/2018 admin 0

ДНІМ RIP І знову репутаційне Впродовж останніх днів тема “конкурсу” на директорську посаду лишається актуальною. Найсумніше – тези деяких людей про необхідність згуртуватися навколо нової […]

Фото: Радіо Свобода

Уже понад 40 років він досліджує графіку літер і навіть відтворив українську абетку, яка має традиції Київської русі та козацьких скорописів. Каже: такий шрифт не лише унікальний та впізнаваний, а й усуне плутанину з латинськими літерами. Як мала б виглядати українська абетка і чому до неї варто повернутися, розповів і показав Василь Чебаник, пише Радіо Свобода.

Що не так із нинішньою абеткою?

У нас російська абетка – це факт. Вона створена для російської мови, я постійно буду це повторювати. Я не воюю з російською абеткою, але українська мова може зображуватися своїм національним шрифтом. Нинішній шрифт помилково називають кирилицею. Насправді, це абетка, яку запровадив Петро І у 1710 році.

​А як же “ї”, “і”, “є” та інші українські літери?

Мова складається з двох частин: її мелодія і засоби зображення. Ми кажемо, що українська мова солов’їна. Така ж має бути і її абетка – візуальна частина – “співочою”. Як казав мені один доктор філології, у нас є кілька своїх знаків – цим і відрізняється українська мова від російської. Але ж “дєдушка Лєнін” “віддав” нам те, що не годилося для російської мови. Хоча насправді це грецькі літери. ​

А тепер – докладніше, коли нам “підмінили” літери?

В Україні існувала слов’янська абетка, яка звідси поширилася на Москву. Але Петро І законсервував її в церковній літературі, а для державних справ наказав створити «гражданский шрифт». Петро І хотів “прорубати вікно” в Європу, щоб не показувати там “боярські бороди”, а продемонструвати, що він теж прагне до цивілізації.

“Петрівська” абетка в межах тієї імперії, частиною якої була Україна, збереглася до цих пір. Навіть московські спеціалісти визнають, що вона не є ані кирилицею, ані слов’янською абеткою. Це – навпівлатиниця. І тому виходить ситуація: коли українська є слов’янською мовою, однак зображується не слов’янською абеткою.

Протягом 300 років не було спроб повернутися до українського шрифта?

Були дослідники, які так само шукали український шрифт. У 1971 році я був на міжнародній книжковій ярмарці в Лейпцигу. Із фахівцями з Естонії і Литви ми потрапили до каліграфа світового масштабу Альберта Капра. Коли він дізнався, що я з Києва, запитав: “А чому ви не розвиваєте свою абетку?” Він мав доступ до літератури і знав, що в Україні була своя слов’янська абетка. Я ж був тоді “зазомбований” як і інші, і нічого не знав про це.

Уявіть собі цей знак “щ” у Радянському союзі – це була тюрма, “бендерівський” знак. Хоча це герб Володимира Великого. В радянський час такі ідеї були неможливі, але вони зріли. Ця тема вже 27 років мене мучить, останні 20 років я тільки цим і займаюся.

Чому це важливо, хіба мова не має серйозніших викликів?

Вся біда в тому, що людина 90% інформації сприймає візуально. Мову ми чуємо, але що бачимо? Ви бачите українську мову? Насправді лише чуєте. Ця мова – для сліпих. Коли придивитися, то наша мова у «кокошнику».

Українській мові треба повернути своє «обличчя». Шрифт є одним із символів державності. Ізраїль, Грузія, Індія – у кожного з них своя графіка, і ви можете не знати який у них прапор, але по шрифту можете сказати, що це за країна.

Василь Чебаник застосував шрифт «Рутенія», працюючи над логотипом Бібліотеки імені Лесі Українки

Ми вже бачимо страшенний результат. Росіяни 300 років нам кажуть, що у нас “наречие”, що у нас немає мови. До слова, у Європі жоден діалект не має своєї абетки. Це ще Путін не додумався до того, щоб видати чек за оренду російської абетки за три століття. Це колосальна сума була б. Але це йому вигідно, таким чином росіяни не бачать України, не бачать різниці між державами. Тому ми на цій абетці сидимо скраєчку, як в приймах. Ця візуальна екологія на вулицях, у газетах, книжках Петербура і Києва – однакова. Тільки якщо почуєш українську мову, лише тоді зрозумієш, що перебуваєш в Україні. А у нас до того ж багато хто російською говорить.

Але, приміром, Німеччина і Великобританія теж користуються однаковим набором літер?

Спробуйте прочитати ті тексти. Там зовсім різні слова, якщо по літері читати. Це треба вивчити ці мови, щоб правильно вимовляти слова і знати що вони означають. Це зовсім інші світи. А у нас майже однакові.

А як щодо пропозиції перейти на латинку? Хіба це не вихід?

Вважаю, що це повна дурня. Тому що в латинській абетці 24 знаки. Якщо написати українську фразу латинською абеткою – вона буде довшою на рядок. Літера “щ” – це вже чотири знаки. А це значить – більше паперу, більше фарби. Бо у нас 33 знаки – кожен звук має свій знак.

Якщо ми перейдемо на латину, людям треба буде заново вчитися читати. От у Польщі – латина, але спробуйте прочитати. Якщо читати просто по знаках – ви нічого не зрозумієте. Крім того, ця абетка може вплинути на мелодику української мови. Ми будемо говорити як діаспора. А через пару поколінь нікому буде читати історичні документи, а у нас їх так мало залишилося.

Шрифт «Рутенія» – графічний варіант української абетки Василя Чебаника

​Є кращі варіанти?

Абетка, яку я пропоную, в іноземній літературі називається “рутеною”, від слова Рутенія – Україна. У книзі “Шрифти всіх народів і всіх віків» на розвороті так звана “кирилиця” вказана як “рутеніше шрифт”. А з іншого боку “русіше шрифт” – “гражданська абетка”, яку запровадив Петро І.

За зразок я беру давньоруський скоропис. Ще у 1905 році один петербурзький вчений написав книгу “Курс изучения древнерусской скорописи”. Там він наголошував, що південноруський скоропис і великоруський – відрізняються. У великоруському багато розчерків, які нагадують арабську графіку. А наш – більш цивілізований, на нього я орієнтуюся.

Шрифт «Рутенія» – графічний варіант української абетки Василя Чебаника

​На основі скоропису я роблю нові знаки. Вони не схожі на сучасний шрифт, але легко читаються, бо конструкція та сама. Я ставлю собі за завдання, зробити абетку такою, яка б читалася і латинськими, і слов’янськими шрифтами. Цю абетку, яку удосконалюю я, усі читають. Вона вирізняється більшою пластичністю ліній. Літери тут, так би мовити, мелодійніші, співучіші, естетичніші. Літера “ер” перестає бути для іноземців – “пе”, бо я додав хвостик, як у давньогрецькому варіанті. А що бачить сьогодні іноземець, який приїжджає до Києва?! Він у слові “Україна” бачить літери “ю”, “пе” та “ейч” – і читає зовсім інакше.

То що, потрібно буде наново навчатися писати і читати?

Коли я кажу про нову абетку, всі думають, що це якась “абра-кадабра”. Ні, це все елементарно. Для освічених людей – складності не буде. Нових я зробив близько 15 знаків. Всі інші я підтягую по пластиці до теперішніх. Немає жодної додаткової літери, якої б не було зараз. Цього й не треба.

А це взагалі реально втілити?

Це цілком можливо вже сьогодні. Потрібна лише державна воля. Треба щоб за це взялася просвіта, інститути української мови і літератури, університети і уряд. Треба почати хоча б з того, щоб змінити вивіски. Тому що резиденції Путіна і Порошенка одним шрифтом написані. Франція бореться із написанням назв англійською, а нам, виходить, все одно. Варто почати зі змін назв книжок, газет, журналів, назв вулиць. Навіть на українських гривнях – російський шрифт. Вулиця Івана Мазепи написана “петрівським” шрифтом.

Уже мозолі на язиках – від того, що кожен день говорять про українську мову, але поки ми не повернули їй абетку, нічого не зміниться. Зараз у Верховній Раді лежить закон про державну мову, і я їм написав: поки ми не маємо своєї історичної абетки, закон варто називати “не про державну мову”, а про “державне “нарєчіє”. Ще за президентства Ющенка були потуги надати українській мові нову абетку. Мені написали: “так, красива абетка, але не на часі”. Українська мова повинна мати своє графічне зображення. Коли буде наша абетка – одразу буде видно, що це інша мова, інша держава, а поки що ми не відрізняємося візуально від Росії.

Commen