«У росіян виховували огиду до українців, щоб нас не шкода було вбивати»

ДНІМ RIP І знову репутаційне

10/12/2018 admin 0

ДНІМ RIP І знову репутаційне Впродовж останніх днів тема “конкурсу” на директорську посаду лишається актуальною. Найсумніше – тези деяких людей про необхідність згуртуватися навколо нової […]

 

Фото:

Сценарист «Мосфільму», філолог Тетяна Малахова — про ситуацію з українською мовою на Донбасі.

Під час Громадського форуму «За українську мову», що відбувся у Львові 9 листопада, поет і сценарист, переселенка з Горлівки Тетяна Малахова розповіла про ситуацію з українською мовою на Донбасі та про виховання ненависті до українців у Росії.

«Я майже 50 років розмовляла російською мовою. Я почувалася дуже комфортно в Україні. Переді мною було все: і книжки, і телебачення, і радіо. Я ні в чому не мала відмови, але коли моя родина перейшла на українську мову, я відчула себе чужою. Тепер я, україномовна, відчуваю дуже багато негативу у свій бік від своїх земляків. До мене звертаються й кажуть: «Не було на Донбасі українців, це російська земля», — розповідає Тетяна Малахова.

«Знаєте, — продовжує сценаристка, — якби російська мова подала на українську до суду, заявивши, що її „ущемляють на Донбасі“, я б стала захисником української мови в суді».

«Перше, що зробила би — увімкнула пісню «Дивлюсь я на небо» у виконанні відомого оперного співака Йосифа Рейзіна. Він народився у нині окупованому Зайцевому і прожив там 20 років, а потім виїхав до Москви. Всередині минулого століття він записав цю пісню. Не буду вдаватися у лінгвістику, тільки скажу: так співати українською може тільки людина, яка виросла в україномовному середовищі.

На цю тему: Велика Україна, «від Сяну по Кавказ»: карти

Другим кроком мого захисту, напевно, стала б історія про те ж Зайцеве, яку я почула 30 років тому в громадському транспорті. Пасажири почали дискутувати, яка мова повинна панувати на Донбасі. Один великий чолов’яга заявив, що «ета руская зємля, на каторай іспаконвєков бил рускій язик». Старенька бабуся запитала його, де народилися його батьки та діди. Чоловік відповів — у Володимирській області (РФ). А вона підняла свій чорний, зігнутий від праці палець та каже: «Оце я і хотіла почути. Мої батьки, діди та прадіди народилися і померли тут, у Зайцевому, і всі вони розмовляли українською, і всі вони були українцями».

Третім кроком я би увімкнула фрагмент фільму «Молода гвардія», відзнятий наприкінці 1940-х років у Краснодоні (тепер — Сорокине, Луганська область), де у найкритичніший момент Уляна Громова співає «Дивлюсь я на небо» Режисер знімав фільм російською мовою, але чи навмисно, чи у підсвідомості, він не зміг оминути того, що всі довкола на Донбасі розмовляли українською.

Ну і ще один крок — історія, що сталася зі мною під час навчання у Донецькому університеті. Мене, філолога, під час літньої практики відправили збирати фольклор у Амвросіївський район Донецької області (тепер — прикордоння з РФ). Студенти з українського відділення свої 100 одиниць фольклору швиденько назбирали та поїхали відпочивати. А ми, студенти російського відділення, як божевільні ходили по всіх селах, шукали російський фольклор і не могли знайти, бо всі розмовляли українською. Тоді до нас прийшла геніальна думка: піти у Ростовську область і пошукати там російський фольклор. Ми пішли, обійшли села і нічого не знайшли. Там так само всі розмовляли українською.

На цю тему: Князі Київські розмовляли українською. Музейники це замовчують

Далі я покликала б у свідки звук «г». Це найкращий, найсильніший свідок того, що Донбас був і є український. Скільки б тамтешні переселенці не гидували українською, скільки б вони не говорили російською — звук «г» чіплявся і завжди видавав їх”, — зазначила Малахова.

Нас винищують кулі, вбиває перо

Зайшлим словом стріляють гармати…

Це стокгольмський мовний синдром —

Розмовляти мовою ката.

Тетяна Малахова

Сценаристка також розповіла, що колись їй замовили сценарій 24-серійного серіалу, в якому попросили ввести героїню-українку.

На цю тему: Мова все менше розділяє українців — The Washington Post

«Замовник каже мені: «Треба ввести ще одну героїню, щоб вона з’являлася в трьох-чотирьох сценах у кожній серії. Щоб вона була повія і обов’язково хохлушка. Я його запитую: „А чому не казашка, не росіянка, не башкірка, не естонка?“ „Ну, — відповідає мені, — бо всі українки на Ленінградці стоять“. Отоді я вперше з гордістю заявила йому, що я українка. А він: „Ну, какая ви українка? Ви гаварітє, думаєтє і пішитє на русскам. Ви тут одна такая на „Мосфільмє“, всє астальниє с Украіни — на Ленєнградкє“. Отоді я вивалила йому всі прізвища відомих акторів, котрі народилися в Україні, і здобули визнання. Знаєте, що відповів? „Ну, й байдуже. Тільки сильно не захоплюйтеся, бо скоро все буде Росія і скрізь буде російська“. Я тоді подумала, що він божевільний, і відмовила.

Через півроку я отримала нове замовлення на серіал, попросили написати щемливу історію, щоб люди подивилися і захотіли в СРСР. Тоді я також відмовила. І тільки згодом я склала цей страшний пазл: у росіян виховували огиду до українців, щоб нас не шкода було вбивати», — зазначила Тетяна Малахова.

Джерело: Вголос