ТАКИМ БАЧИВ МІСТО ПАВЛО ТИЧИНА

 

Далекого 1982 року мені вдалося придбати у Києві незвичайну книжку – ‘’Павло Тичина. Подорож з капелою К.Г. Стеценка’’. З передмовою Олеся Гончара. Почав читати у поїзді при тьмяному освітленні купе, перегорнув останню сторінку, коли треба було залишати вагон на станції Кіровоград. Написана у формі щоденника повість була створена Тичиною під час мандрівки капелою у вересні 1920 року містами і селами Правобережної України. Більше тижня музиканти перебували на Єлисаветградщині. Твір переповнений враженнями автора від побаченого, лаконізмом описів, тонкістю характеристик персонажів, дотепним гумором, глибокою життєвою правдивістю. Подаю уривки щоденника без змін, власні коментарі беру у дужки.
**********
Середа, 29 вересня. Дикі гуси кричать. Летять низько: холода скоро будуть. Сьогодні середа, базар у Новомиргороді, а базару ніякого нема, товариші вертаються без хліба. Отак попали в справжній Сонгород і коли виберемось – не знаєм… Сьогодні вночі обстріляли той поїзд, що стояв проти нас. Одного вбито, багато поранених. Цікаво, що нас, всю капелу, аніскілечки не турбують якісь військові перипетії. Ну попадем, дак попадем. Що тут таке? Уже є думка ручним способом покотить свої вагони і так добутись до Єлисавета. ‘’От уже справжній степ пішов, – хтось каже. – На п’ятнадцять верст кругом видно як на долоні’’… Чим далі, то степ дійсно вирівнюється, як на шнурочку. Силою віє, простором, волею…Ще одна станція – і Єлисавет видно. Унизу синіє. Заводів багато. Церкви уродили теж. Проїздимо мостом, під ним річка, немов у ворочок води набрав хто, наші сміються: ‘’перестрибнути можна’’. Але чим далі до Єлисавета, тим краща місцевість і степ сам себе зраджує. Ярки, гори, дерево поглядають на нас з гордістю, що вони мають право тут на осідлість… Виявляється, що місту зараз непереливки, Єлисавет на осадному стані, ревком розпущений, і на його місце обрали ‘’п’ятьорку’’.
П’ятниця, 1 жовтня. Єлисавет – як і кожне місто: багато в ньому убогого й смішного… Вулиці вузенькі, так наче ніхто й не надіявся, що тут колись широке життя буде. Дерев багато. Будинки нічим не виділяються…Радянська їдальня поруч з ЧК. (Тепер СБУ). Навпроти ‘’Дворец труда’’. Черга невелика, але борщ приходиться чайними ложками їсти. Звідти зразу йдемо в театр. Театр великий, в чотири яруси… Йдемо по тій же вулиці, що й обідать ходимо… Кавалерійські школи справа і зліва площу оточують. (Ковалівський парк). На площі дротом участок загороджений: могили. Нас зустрічає один з учителів бурси (Кропивницький інженерний коледж).Він же розповідає, що тут похована Маруся Никифорова. На деяких могилах трава вже висока, на інших тільки вінки або ж в головах соняшник росте. Це свіжі могили. Оце недавнечко якихось євреїв ховали. (Жертви єврейського погрому загону Григорьєва). Бурса поруч з церквою.
Неділя, 3 жовтня. Дуже рано встаємо: сьогодні базарний день. Надворі свіжо. Літо аж на мороз береться. Вулиці вранці чудні: по один бік будинки сині, по другий – червоні або ж іноді вся вулиця попадається червоним сонцем залита…Базар дійсно великий і до вечора, певно, не розійдеться…На базарі церква…Успенська… Поринаємо у базар…Кавуни, дині, знову кавуни, гарбузи, баклажани. Купуємо в дядька сир. Сало сьогодні дешеве – по 600, 750, тоді як скрізь ми купували по 1200, 1400. Про київські ціни вже й говорити не приходиться. (Нагадаю, це був 1920 рік, місто на осадному стані, навколо шастали банди).
4 жовтня, понеділок. Ще зранку приходить до нас од Маслениківської ‘’Просвіти’’ представник. ‘’Просвіта’’ хоче, щоб капела дала в них концерт. Це всього 5 верст звідси…Ідемо Єлисавет оглядати. Скрізь наші афіші є… Даємо концерт художніх пісень композиторів Лисенка, Стеценка, Леонтовича, Степового та інших…Оплески, вигуки: Біс! Біс! Концерт, як звичайно, закінчується ‘’Заповітом’’. Вся зала слухає стоячи. Якийсь солдат не тримає під козирок. Підходить до нього курсант і каже держати під козирок. Той виконує. У ‘’Просвіті’’ в нашій кімнаті на столі лежать свіжі часописи…У ‘’Єлисаветських вістях’’ рецензія на наш концерт. Хвалять. Видно, що рецензент трошки тямить у музиці…Надворі сонячно. Вітру холодного вчорашнього як не бувало. На городі за ‘’Просвітою’’ копають буряки.

Автоматический альтернативный текст отсутствует.
Юрій Матівос