І суду не було, і Верховна Рада в Україні не пом’янула…

3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох було розстріляно 1111 із 1116 в’язнів Соловецького табору: п’ять вироків не виконано, бо один в’язень помер, а чотирьох етаповано в інші місця.
За рішенням несудових органів у один день були страчені понад 100 представників української інтелігенції.
У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада, були:
1. Атаманюк-Яблуненко Василь (1897), письменник-журналіст;
2. Бадан-Яворенко Олександр Іванович (1894), професор історії;
3. Барбар Аркадій (1879), директор Департаменту охорони здоров’я часів Директорії;
4. Бойко Іван Іванович (1892), український вчений-агроном;
5. Вінницький Тарас (1890), колишній повітовий комісар Української Галицької Армії;
6. Волох Омелян (1902), полковник армії УНР, в 1933 р. — голова Українського бюро ВУЦВК Спілки шоферів;
7. Вороний Марко (1904), літератор-журналіст, син Миколи Вороного;
8. Вольф Михайло (1890), священик Римо-католицької церкви;
9. Грушевський Сергій Григорович, український історик, племінник голови Центральної Ради, видатного українського історика Михайла Грушевського;
10. Дятлів Петро (1883), професор, колишній член ЦК УСДРП;
11. Епік Григорій (1901), письменник;
12. Зеров Микола (1890), професор літератури, письменник, поліглот;
13. Ірчан Мирослав (1896), колишній хорунжий УГА, член Компартій Канади та Західної України, письменник-драматург;
14. Козоріс Михайло – прозаїк, поет, байкар;
15. Косар-Заячківський Мирон (1897), член Політбюро ЦК КП(б)У;
16. Крушельницька Володимира Антонівна (1903), донька А. В. Крушельницього;
17. Крушельницький Антін (1878), колишній міністр освіти УНР, письменник;
18. Крушельницький Богдан Антонович (1906), син А. В. Крушельницького;
19. Крушельницький Остап Антонович (1913), син А. В. Крушельницького;
20. Куліш Микола (1892), письменник-драматург;
21. Курбас Лесь (1887), режисер, творець модерного українського театру;
22. Мандель Мойсей (1893), завідувач іноземною редакцією видань КП(б)У;
23. Озерський Юрій (1896), голова українського Держвидаву;
24. Олійник Василь (1900), секретар голови РНК УРСР Любченка;
25. Павлушков Микола Петрович, засновник Спілки української молоді, племінник Сергія Єфремова;
26. Панів Андрій, письменник, педагог та журналіст;
27. Пилипенко Борис, музеєзнавець, графік, член групи неокласиків Миколи Зерова;
28. Підмогильний Валер’ян (1901), письменник, літературний перекладач;
29. Полоз Михайло (1891), нарком фінансів УРСР;
30. Поліщук Валер’ян (1897), поет, засновник модерністської групи «Авангард»
31. Решал Арон (1904), директор Всеукраїнського курортного тресту;
32. Рудницький Степан Львович (1877) — український географ-енциклопедист і картограф, академік НАНУ, основоположник української політичної та військової географії;
33. Сіяк Іван (1887), колишній заступник голови Директорії Бессарабії;
34. Слабченко Михайло — академік, історик–економіст, автор чотирьохтомової “Історії Господарства України від Хмельниччини до світової війни”;
35. Слісаренко Олекса – письменник;
36. Филипович Павло (1891) – поет-неокласик,
37. Хижняк Михайло Федорович (1893) — старшина армії УНР;
38. Цяпка Іван (1887), четар УСС, сотник УГА;
39. Чехівський Володимир (1876), професор історії, прем’єр-міністр УНР. Один з фундаторів УАПЦ. Депутат першої Державної думи Російської імперії. Брат Олекси Чуприни-Чехівського;
40. Яворський Олексій Климентійович (1892) — поручник Армії УГА і УНР; педагог, науковий співробітник Всеукраїнської бібліотеки при ВУАН;
41. Яворський Матвій (1884) – історик, політичний діяч, академік ВУАН;
42. Яворський Степан – краєзнавець;
43. Яловий Михайло (1895) – письменник.
Безпосереднім виконавцем масових убивств протягом 31 жовтня — 4 листопада був капітан НКВД Михайло Матвєєв, заступник начальника АГУ УНКВД Ленінградської області, та помічник коменданта УНКВД Георгій Алафер. У рапорті капітан Матвєєв писав, що стріляв дві доби, поки втомилася рука, стало нудно і захотілося спати.
Місце поховання жертв масових убивств було віднайдено у липні 1997 року.
2004 року карельське товариство українців «Калина» спорудило гранітний козацький хрест «Убієнним синам України».

І суду не було, і Верховна Рада в Україні не пом’янула…